Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Хоча золотаве світло надвечір’я і додавало стародавнім дахам та напіврозваленим димарям відтінку містичної чарівності, і навіть якогось умиротворення, я чомусь не міг змусити себе не озиратися постійно через плече. Я, звісно, палко бажав якнайскоріше втекти з просяклого смородом і страхом Інсмута і розраховував, що крім автобуса зі страхолюдним Сарджентом за кермом у місті знайдеться ще якийсь транспорт. Втім, можна сказати, що поспішав я повільно, адже ледь не на кожному кроці у тихих закутках траплялися цікаві архітектурні деталі, а тому, за моїми приблизними підрахунками, до готелю я мав дістатися десь за півгодини.

Глянувши на план міста, я спробував знайти новий маршрут і замість Стейт-стріт вирішив іти до площі через Марш. Біля повороту на Фолл-стріт купчилися і тихо перемовлялися якісь люди, а вийшовши на площу, я побачив біля дверей Джилмен-Хаус цілий натовп гультяїв. Поки я забирав валізу, вони не зводили з мене своїх вирячених, водянистих, незмигних очей, тож я плекав надію, що жодне з цих несимпатичних створінь не буде моїм попутником.

За кілька хвилин до восьмої на площу викотився деренчливий автобус із трьома пасажирами, і якийсь набурмосений тип з хідника щось нерозбірливо пробурмотів до водія. Сарджент витяг з автобуса торбу з листами, пачку газет і пішов до готелю, а пасажири — ті ж самі, яких я бачив ранком у Ньюберіпорті, — почовгали до хідника і перекинулись кількома гортанними словами з тим шаромижником, і готовий заприсягтися, мова їхня анітрохи не була схожа на англійську. Я пройшов до салону і сів на те ж місце, на якому їхав сюди, однак ще раніше, ніж я встиг як слід вмоститися, Сарджент з’явився знову і почав щось бубоніти своїм огидним хрипкуватим голосом.

Як з’ясувалося, мені дуже не пощастило. Щось трапилося з двигуном — поки їхали з Ньюберіпорта, все було чудово, а тепер ось двигун вийшов з ладу і тому автобус не зможе виїхати до Аркгема. Ні, його навряд чи вдасться відремонтувати до кінця дня. І виїхати з Інсмута якимось іншим транспортом хоч до Аркгема, хоч до будь-якого іншого міста не вдасться — через відсутність такого транспорту. Сарджент висловив жаль з цього приводу, і мені не лишалося нічого іншого, як лишитись переночувати в закладі Джилмена. Можливо, мені пощастить домовитися з адміністратором про помірну ціну за номер — все одно було нікуди подітися.

Приголомшений такою несподіваною невдачею і панічно боячись настання ночі в цьому затхлому, майже не освітленому місті, я вийшов з автобуса і попрямував до вестибюлю готеля, де похмурий і дивний на вигляд нічний адміністратор сказав, що я можу зупинитися у номері 428 на передостанньому поверсі — просторому, однак без води — і всього лиш за один долар.