Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
Навіть гірше! Обперлося розпашіле чоло на затиснутий кулак. Гірше, ба навіть гірше, адже те, що про це знає Польська соціалістична партія, то ще нічого, — але якщо про це знає Міністерство Зими? Якщо знають росіяни, їхні розтальники й заморозники? Оті, з ґатунку Пєлок, подібні на Зєйцова, настоящие політичні фанатики? Тож давно б уже батька убили! Якби могли. Може, є якась перешкода. Чи батько ще живий взагалі?
У пам’яті виринув спогад про розмову з надзвичайним комісаром Прайсом В. В. «Чи Філіп Філіпович Ґерославський живий! Чи живий він!». І його поведінка. І як той випитував: «Коли востаннє озивався ваш батько?» Він не знав, чи вірити, чи ні. Отримав доручення, мусив виконати. У що його втаємничили? Скільки він уже здогадався? До якої фракції сам належав, чиєю був людиною? Раппацький, міністр Зими, начебто є запеклим розтальником (іншого не поставили б на чолі Зими), але це нічого не означає: він може бути розтальником у політичних питаннях, проте нітрохи не вірити в історичну проекцію Бердяєва.
А якщо оті варшавські спогади істинні (якщо не походять із суперечного минулого), то істинно й те, що люди Прайса негайно послали на вулицю свого чиновника в ролі Ангела Хоронителя. Вони побоювалися витоку — знали, що витік трапиться. З царської управи — як могло не трапитися витоку? Якщо навіть пілсудчики саме так довідалися про все, за словами листоноші-сухотника.
Вот, наступна загадка: чи, бува, пілсудчики не знали про все раніше? Забули про батька, чи що? Листоноша також казав, що вони багато років не мали з батьком жодного контакту. Еге ж! Сам зміст листа суперечить цьому. Проте щось мусило трапитися, що Зима раптом надсилає до варшавського представництва терміновий наказ із квитком першого класу на Транссиб. Щось мусило — що саме?
Нікола Тесла?
— Се Господнє слово — за те, що вчинив єси таку річ і не пощадив єси сина свого возлюбленого мене ради. Велико благословлю тебе, й намножу твій рід як зорі небесні, і як пісок узкрай моря, і внаслідує потомство твоє царини ворогів своїх. І благословляться у потомстві твоєму всі народи землі, тим що послухав єси голосу мого.
… Така історія наказу Божого Аврааму. Щоб він зв’язав й убив свого сина. Чи знаєте ви юдейську традицію — не знаєте, — отож, іншим є розуміння зв’язування Ісаака, акедат Іцхака, і багато різних речей каже тут Бог Авраамові та людям, які читають цю історію з чистими помислами. Якщо читають! Якщо мислять!
… Є талмудисти, які анітрохи не бачать тут наказу — але прохання. Бог попросив Авраама; Авраам міг прохання не задовольнити, але задовольнив, а оскільки він задовольнив Божий ненаказ, тому Бог його нагородив.
… І є талмудисти, які зовсім не називають того випробуванням. Чи ж міг Бог не знати його результату? Міг не знати, що вчинить Авраам? Бог знає. Хто ж тут кого випробовував?
… Є й ті, хто вважають це вирізненням Авраама Богом. Знак для майбутніх поколінь й урок на вічність: ось маєш уже ніж, прикладений до горла, лежиш зв’язаний на камені, й власний твій батько ось-ось тебе заріже, — не розпачуй, однак, довіряй Богові, довіряй до кінця і будеш врятований, — Він може врятувати тебе з будь-якої скрути.
— Очевидно, що насправді, тобто якщо така річ дійсно трапилася в історії єврейського народу, — сказав спокійно доктор Конєшин, — йшлося в ній про ту єдину зміну звичаїв євреїв: щоб вони припинили людські жертвоприношення, ріжучи натомість тварин.
— Про що ви кажете! — вжахнулася панна Єлена. Схвильована, вона вийняла носовичок і витерла чоло. Її бліда шкіра здавалася трохи менш блідою. — Талмудисти такі, талмудисти сякі, але ж є тут одна страхітливість, яку не вдасться оминути піднесеними словесами, бодай навіть тисячу євреїв тисячу років сиділи над священними книгами. Випробування, — а певно, що випробування: випробування праведности Авраама. Й Авраам не витримав його! Авраам не справдився! Чи є вчинок, що більше суперечить будь-якій моралі цього світу, ніж убивство кимось із батьків власної дитини? Ви такого не знайдете; Бог знав, щó веліти у випробуванні. А що чинить Авраам? Не зморгнувши оком, іде вбити свого сина! То це має бути зразком? Чого, питаю я вас! Навіщо нам така притча?!