Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6056-1
- Переводчик: Анатолій Сагак
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна». Краткое содержание книги:
У приватній лікарні Тіні Земля чоловік на ім'я Карл Корі одужує після автокатастрофи. Утративши пам'ять, він і не здогадується, що насправді є одним із дев'яти принців Амбера — Корвіном. Чоловік тікає з лікарні. Йому вдається знайти свою сестру, а потім і брата, відшукати дивну колоду карт Таро, на яких зображений і він сам, а потім пройти Лабіринтом... Згадавши, хто він насправді, Корвін прагне здобути корону Амбера.
Та він ще не знає, що проти королівства збираються злі сили...
Я опанував себе. Потрібно долати проблеми в міру їхнього виникнення, казав я собі. Ось і все. Відділити почуття від здогадів або принаймні спробувати зробити це. Я потрапив у тінь сестри Флори — вона мешкає на іншому боці континенту, в місцині під назвою Вестчестер[56]. Дістатися до телефона, визначити номер і зателефонувати їй. Сказати, що це терміново й попросити притулку. Вона не відмовить, хай навіть у неї до мене нутряна неприязнь. А тоді скочити на літак і забиратися звідси якомога швидше. Якщо сильно захочеться, можна в польоті вибудовувати всілякі припущення. А поки — поводитися спокійно.
Я зателефонував з аеропорту, і слухавку взяв ти, Корвіне. Ти став тією змінною, яка знищила всі можливі варіанти рівняння, котрі я обміркував: ти враз виник невідомо звідки саме там і саме тоді. Я вхопився за твою пропозицію про захист, але не тому, що настільки його потребував. Тим шістьом я міг би дати раду самотужки. Але проблема полягала вже в іншому: я гадав, що цими типами керуєш саме ти. Мені спало на думку, що ти зачаївся надовго, вичікуючи слушної миті, аби вступити в гру. І тепер, вирішив я, ти приготувався. Це все пояснювало. Ти впорався з Брандом, а тепер разом зі своїми Тіньовими блукальцями-зомбі збираєшся повернутися і заскочити Еріка зненацька. Я хотів бути на твоєму боці, тому що ненавидів Еріка, а ще знав, що ти завжди все ретельно плануєш і зазвичай досягаєш, чого хочеш. Я обмовився про типів, які переслідували мене, аби почути, що скажеш ти. Те, що ти не сказав нічого, нічогісінько й не доводило. Або ж це твої підступи, або ти гадки не мав, де я був. Звісно, варіант, що я мандрую прямо в твою пастку, також лишався, але мені й так не бракувало клопотів, та й не таке я велике цабе, щоб ти позбувався мене для балансу сил. Особливо, якщо запропоную свою підтримку — а це я зроблю із задоволенням.
Тож я полетів. І щоб я скис, якщо ця мерзенна шістка не залізла на борт разом зі мною. Почесний ескорт? — запитував я себе. Краще вже не мудрувати. Коли ми приземлились, я відкинув усі думки і помчав до Флори. А тоді поводився так, ніби нічого й не трапилося, щоб побачити, як же діятимеш ти. Коли ти допоміг мені розправитися з типчиками, я таки остовпів. Ти справді ні про що не знав чи то був хитрий трюк — ти пожертвував кількома солдатами, аби я ні про що не дізнався. Гаразд, вирішив я. Ні про що не питатиму, співпрацюватиму й побачу, що в тебе на думці. Я став бездоганним глядачем для комедії, яку ти розіграв, щоби приховати стан своєї пам'яті. А коли я дізнався правду, було просто запізно. Ми вже прямували до Ребми, і нічого з цього не мало для тебе жодного значення. Згодом, після коронації, я не бачив потреби розповідати про все Еріку. Я перебував у нього в полоні, тож особливої любові до нього не мав. Мені навіть спало на думку, що ця інформація може одного дня виявитися корисною — наприклад, щоб купити свободу — якщо загроза матеріалізується. Стосовно ж Бранда, то я дуже сумнівався, що хтось повірить мені. А якщо і повірять, шлях у ту Тінь знав тільки я. Уявляєш, щоб Ерік звільнив мене за таке? Він би засміявся і запропонував вигадати кмітливішу побрехеньку. А про Бранда я відтоді більше не чув. Інші, здавалося, також. Шанси, що він мертвий, — п'ятдесят на п'ятдесят. Ось та історія, яку я тобі ніколи не розповідав. Тепер ти й міркуй, що це може означати.
3
Я ретельно розглядав Рендома, пригадуючи, яким же хорошим гравцем у карти він був. На його обличчі неможливо прочитати, бреше він — повністю або частково — чи ні. Справа ця домірна розгляданню дзвінкового нижника. А нюанс-то цікавий! Його історія містила багато штрихів, які надавали їй правдоподібності.
— Перефразовуючи Едіпа, Гамлета, Ліра[57] та всіх інших хлопців, — мовив я. — «Хотів би я дізнатися про все раніше».
— Мені зараз справді вперше випала нагода розповісти про все тобі, — відказав Рендом.
— І то правда, — погодивсь я. — На жаль, твої слова не тільки не прояснюють ситуацію, а навпаки — ще більше ускладнюють ребус. А це зовсім не дрібниці. У нас тут від підніжжя Колвіра простягається Чорна дорога. Вона пролягає крізь Тінь, і почварам вдалося скористатися нею, щоби пролізти в Амбер. Ми не знаємо істинної природи сил, які стоять за цим усім, але вони безумовно лихі та ще й набирають снаги. Мене вже тривалий час гризуть докори сумління: боюся, що це якось пов'язано з моїм прокляттям[58]. Так, я не пошкодував слів. Але прокльони прокльонами, а ми маємо справу з чимось цілком матеріальним, і з ним можна боротися. Саме це ми й збираємося робити. Але увесь тиждень я намагався з'ясувати роль Дари у нинішніх подіях. Хто вона насправді? Що вона таке? Чому так переймалася проходженням Лабіринту? Яким чином їй вдалося досягнути успіху? І та її остання погроза... «Амбер має бути зруйнований», — сказала вона. Те, що це трапилося водночас із нападом з Чорної дороги, видається більше ніж просто збігом. Як на мене, то не окремі проблеми, а різні частини одного мережива. І здається мені, все зводиться до того, що в Амбері є зрадник — Каїнова смерть, записки... Хтось з-поміж нас допомагає зовнішньому ворогові або ж сам стоїть за всім. Тепер, за допомогою ось цього типа, пов'яжи все зі зникненням Бранда, — я копнув труп ногою. — Видається мені, що батькова смерть чи зникнення — також частина загальної канви. А якщо все так і є, знадобилася неймовірна конспірація — деталі одна до одної ретельно припасовувалися упродовж довгих років.
Рендом відчинив сервант у кутку і дістав звідти пляшку та двійко келихів. Наповнивши їх по вінця, простягнув одного мені, а тоді повернувся на свій стілець. Ми мовчки випили за марність буття.
— Добре, — мовив Рендом. — Змови — улюблена справа всіх місцевих, і в кожного було на це достатньо часу. Ми з тобою надто молоді, щоб пам'ятати братів Озріка та Фінндо, які загинули заради Амбера. Але враження, що склалося в мене з розповідей Бенедикта...
— Так, — перервав його я. — Вони наважилися на щось більше, ніж марнославні мрії про трон, і тому виникла необхідність, щоб вони сміливо полягли в бою за Амбер. Я також це чув. Може, так, а може, й ні. Ми ніколи не знатимемо напевне. І все ж... Так, це правильна заувага, однак практичної користі від неї нема. Не маю жодних сумнівів, що таке вже робилося раніше. І багато хто з нас на це здатен. І все ж таки, хто? Доки не дізнаємося цього, залишатимемося стриноженими. І всі наші ходи, можливо, лише зачеплять кінцівки почвари. Поділися здогадами.
— Корвіне, — відказав брат. — Якщо бути цілком чесним, зрадником можна назвати будь-кого з нас — навіть мене, через статус полоненого. Насправді, це може виявитися чудовим прикриттям. Я міг би отримувати справжню насолоду: видаватися безпорадним, а насправді смикати за ниточки, щоб інші танцювали під мою дудку. Кожен з нас. У кожного — свої мотиви й амбіції. А за довгі роки ми всі мали і час, і нагоду підготувати стартовий майданчик. Ні, пошуки підозрюваних — хибний шлях. Будь-хто потрапляє в цю категорію. Подумаймо краще про те, що ж могло б вирізняти таку особистість, окрім мотивів і можливостей. Тобто, я маю на увазі: проаналізуймо вжиті заходи.
— Добре. Починай.
— Дехто з нас більше, ніж решта, знає про принципи роботи Тіней — входи та виходи, як і чому. А ще він має союзників, яких роздобув у далеких краях. Ось це все він і привів до Амбера. Наразі ми не можемо просто поглянути на людину і сказати, чи володіє вона такими знаннями й навичками. Але спробуймо поміркувати, де ж вона цього навчилася. Можливо, зрадник самостійно вивчив усе про Тіні. Або ж міг навчатися постійно, тут, доки Дворкін був живим і охоче давав уроки.
Я опустив очі в келих. Дворкін міг бути досі живим. Він подарував мені засоби для втечі з підземель Амбера — чи ж давно? Я нікому не розповідав про це, і наразі не мав на меті робити таке. По-перше, Дворкін збожеволів — саме тому батько і замкнув його. По-друге, він володів силами, яких я не розумію. Ті свідчили, що старий міг бути доволі небезпечним. І все ж художник доброзичливо схилився на мій бік після краплі лестощів та спогадів. Якщо він досі десь тут, то я гадав, що, озброївшись терпінням, зможу дати йому раду. Тож я зберігав усе це в глибинах свідомості як секретну зброю. Наразі не бачив жодної причини змінювати рішення.
56
Вестчестер — округу штаті Нью-Йорк.
57
Три трагічних персонажі класичної літератури. Цар Едіп — персонаж трагедії Софокла, Король Лір і Гамлет — шекспірівські герої. Всіх їх підвела нестача інформації.
58
Натяк на кельтський міф про Спустошену Землю, який згодом ліг в основу Артурівського циклу. Йдеться про зв'язок фізичного і морального здоров'я короля з процвітанням його королівства. Якщо сили короля підірвано, земля навколо нього перетворюється на пустку, і завданням героя є відновлення влади короля та сил королівства. Саме така модель — схематичний план «Хронік Амбера». Коли Корвіна осліпили, він виголосив потужне прокляття, що відкрило силам зла Чорну дорогу через Гарнат.