Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
РОСІЯ МІЖ ТЕЛЕВІЗОРОМ І ХОЛОДИЛЬНИКОМ
Повідомлення про те, що Росспоживнагляд не впустив на територію Росії чергову партію продуктів із Білорусі, України, Фінляндії або Польщі, нагадують зведення із фронтів. Причому з фронтів найабсурднішої війни за всю історію людства. Йдеться навіть не про те, що триває справжня війна між Росією та Україною. Росія наполегливо воює із власним населенням.
Щось схоже вже було в історії — Голодомори в Україні і Казахстані, в самій Росії, «розкуркулення» яке передувало їм. Більшовики майже сто років тому почали свій «історичний шлях» саме з експропріації та грабежів. Нинішні нащадки комісарів продовжують справу дідів і прадідів.
Населення величезної країни починає жити між холодильником і телевізором, хоча дія цих двох побутових приладів різна — один впливає на нижню частину тіла, другий — на верхню. Судячи з усього, вони, як і раніше, як і всі попередні десятиліття, є головними в житті росіянина. І Кремль про це знає, маніпулюючи мозком і шлунком співвітчизників.
У Російській імперії до більшовиків жили такі селяни, які своєю працею заслужили прізвисько «куркулі». Це ті, хто тримав господарство в міцному кулаці, міг і любив працювати, розширював і розвивав, як би зараз сказали, фермерське господарство і наймав інших селян на роботу. Селяни-нероби їх називали «глитаями», «скупими» чи «скнарами». З появою на політичній арені більшовиків «куркулі» стали класовими ворогами. Товариш Лєнін, який сам ніколи в житті нічого не виробляв, почав створювати «радянську людину», виховану в ненависті до людей, які вміють трудитися.
Звичайно, «глитаїв» і «хапуг» ненавиділи завжди, ще до появи людей із червоними прапорами та намальованими серпами й молотами. Але як би не впливали традиції лаяти заможних росіян, їх усе-таки поважали і намагалися наслідувати. Заможні купці і промисловці, які починали як «куркулі», відправляли дітей навчатися за кордон, будували маєтки у європейському стилі, замінили сюртуки й чумарки на піджаки та смокінги. Купецькі дружини і доньки — в криноліні, сховавши у скрині сарафани й кокошники. Більшовицька казка про «світле майбутнє» була розрахована на більшу частину населення, і в ній не було місця для «середнього класу». Лєнін вирішив їх винищити, щоб не було прикладу заможності. Всеросійський староста Міхаіл Калінін, сам селянського походження, «куркулів» ненавидів лютою ненавистю.
«Куркулів» грабували до 1923 року. На підводах у супроводі революційних солдатів приїжджали комісари й експропріювали «надлишки», залишаючи прожитковий мінімум. Із 1918 року більшовики вилучили у «куркулів» понад 50 мільйонів гектарів приватної землі. Потім комісари зрозуміли, що радянську Росію стало нічим годувати і на п’ять років ввели нову економічну політику, неп. У 1928 році більшовики злякалися класового розшарування селян і знову почали знищувати «куркульство». 30 січня 1930 року ЦК ВКП(б) ухвалює постанову «Про заходи з ліквідації куркульства як класу». Радянська влада вирішила створювати колгоспи, в яких не було приватної власності, а було все «радянське».
У січні 1930 року ЦК ВКП(б) проголосив створення суспільних, колективних господарств — колгоспів. Згідно з рішенням радянської влади, «куркулі» офіційно стають ворогами. За цією ухвалою ЦК ВКП(б) вони були розділені на три категорії: перша категорія — контрреволюційний актив, організатори терористичних актів і повстань, друга категорія — частина контрреволюційного активу з найбагатших «куркулів» і напівпоміщиків, третя категорія — решта «куркулів».
Результати колективізації жахливі. Тільки в Україні у 1932–1933-х роках жертвами Голодомору стали понад шість мільйонів осіб. Тоді ж, у 1932–1933 роках, понад один мільйон загинули від голоду в Казахстані. Загальна цифра загиблих у ці роки, зокрема на Північному Кавказі, Південному Уралі та Західному Сибіру, становить понад 8 мільйонів осіб. Дивно, але комуністи мали пам’ятати, скільки загинуло під час голодомору в Поволжі 1921–1922-х років — близько п’яти мільйонів, а від голоду в Казахстані у 1919–1922-х роках загинуло близько одного мільйона людей. Забули, продовжуючи знищувати приватну власність, замінивши природне бажання працювати «правом на працю». Одна з причин голодоморів перших років радянської влади — продрозкладка і знищення більшовиками приватної торгівлі.
Історик Віктор Кондрашин у своїй книзі «Голод 1932–1933 років. Трагедія російського села» написав, що «в контексті голодних років в історії Росії своєрідність голоду 1932–1933-х років полягає в тому, що це був перший в її історії «організований голод»». Багато сучасних російських істориків намагаються зробити приємне Кремлю, публікуючи «спростування» і «роз’яснення» з приводу українського Голодомору, практично не згадуючи жертв голоду в Казахстані. Навіть ця страшна трагедія стала приводом для маніпуляцій. Як, утім, і кількість жертв голоду в 1946–1947-х післявоєнних роках, їх було понад мільйон осіб.