Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Радянська влада в період першого голодомору 1920-х років вирішила «врятувати» країну способом, що став уже традицією, — грабунком, а наступною жертвою стала церква. Радянська влада під приводом допомоги голодуючим вилучила тільки в 1922 році церковних цінностей на чотири з половиною мільйони золотих рублів. Власне на закупівлю продовольства з них було витрачено близько одного мільйона. Решта грошей була пущена на інші цілі, головно на «розпалювання світової революції». У процесі церковної експропріації було розстріляно багато священиків і мирян, що намагалися захистити церкви від більшовицьких грабежів. Лише у 1922 році було зафіксовано 1400 випадки кривавих сутичок населення з більшовиками, що вилучали церковні цінності — золоті оклади, хрести, ритуальний посуд. Значна частина цінностей пішла на утримання партійного і радянського апарату. Саме в цей час співробітникам апарату були збільшені зарплата, різні види постачання. Частина золота і коштовностей була просто розікрадена, про що свідчать суди, що їх проводили над співробітниками Ґохрану.
У післявоєнні роки прилавки радянських магазинів були убогі на асортимент, а в лексиконі радянських людей міцно закріпилися слова і словосполуки — «дістати», «викинули сосиски», «в одні руки більше кілограма не давати». За Сталіна відкрили Єлісєєвський магазин, що став музеєм удаваного достатку радянського харчопрому, в якому продавці й м’ясники були одягнені в костюми і краватки. Проте голод та брак продуктів були вічними супутниками радянської влади. Хрущов намагався нагодувати населення кукурудзою, за Брєжнєва відкрилися спецмагазини, де «отоваритися» могла номенклатура, а населення, як і раніше, тислося в чергах за розчинною кавою Дніпропетровського комбінату харчових концентратів. Решта радянських людей насолоджувалася кавовим напоєм «Літній» — з цикорію та ячменю.
Із появою радянського телебачення жити у злиднях стало цікавіше. Людям розповідали про американців, які голодують, про величезні черги за продуктами у європейських країнах. Радянський народ почав співчувати всьому світу, покірливо спостерігаючи, як КПРС надає інтернаціональну допомогу країнам Африки, Азії та Латинської Америки. Народ не знав, що допомога була військовою, а щоб зброї стало більше, доводилося затягувати паски, «діставати сосиски» і харчуватися сірими макаронами.
Мужність радянського народу відображена у фольклорі того часу, який чомусь називали антирадянщиною. Але люди все одно жартували — самі над собою. До прикладу, був анекдот про те, що «у радянських жінок завжди є дві проблеми — що поїсти і як схуднути». Країна з 1917 року жила подвійним життям, а з розвитком технологій ці життя стали і віртуальними — по телевізору говорили про те, що «другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек»[21], а ця людина бігла рано-вранці записуватися в чергу за згущеним молоком. Повернувшись додому, вона по телевізору знову бачила щасливі обличчя.
Путін, напевно, пам’ятає той час. І чудово знає, що більшість росіян визначають своє ставлення до політики не лише за тим, що є в холодильнику, а — що покажуть і про що скажуть по телевізору. Їжа давно стала предметом регулювання політики. Так було в СРСР, традицію відроджує Путін: зниклі продукти, за версією телевізора, — підступи світового імперіалізму.
Я насилу уявляв, що в Росії знову буде дефіцит і черги за гречкою та сіллю. І пов’язано це не з тим, що Обама захотів побачити російське населення голодним, а тому, що в Росії традиційно, з часів більшовиків, маніпулюють достатком, звертаючи провину за нестатки на когось.
АМЕРИКАНСЬКА ДОПОМОГА СРСР: ЯК ПЛЮНУТИ У ПРОСТЯГНУТУ РУКУ
За рік до того як Нікіта Хрущов ООН, він з офіційним візитом відвідав США. З 15 по 27 вересня 1959 року тов. Хрущов побував у Вашингтоні та Кемп-Девіді, а також у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско, Де-Мойні та Еймсі. Він зустрічався з сенаторами, конгресменами, журналістами, профспілковими діячами і фахівцями з розведення кукурудзи. Радянська пропаганда тоді постаралася і випустила книжечку під незвичною назвою — «Жити в мирі та дружбі!»
21
«іншої такої країни не знаю, де так вільно дихає людина».