Антирадянські історії

Поема була істеричною і сатиричною, як і сам той час — п’яні матроси грабували палаци й будинки знаті, склади й магазини; налякані владою, що звалилася на них, більшовики не знали, що робити з країною. Найліпший спосіб відволікти — оголосити про світову революцію. Щоб грабували і вбивали не лише в Росії.

Радянська Росія, оговтавшись від громадянської війни, почала з окупацій. Червона армія збирала Радянську імперію за мапою ненависних царів. Зібрала майже все: у 1939 році радянські війська ввійшли в Польщу, взимку 1939–1940-х років фіни самовіддано розгромили Червону армію. Ще раніше завоювали Центральну Азію та Кавказ. Проте справжню «світову пожежу» було роздуто пізніше, коли у більшовиків прокинувся апетит після Другої світової війни, після захоплення Східної Європи. На війни і захоплення почали витрачати величезні кошти. В ім’я «миру в усьому світі».

Десятки тисяч радянських «цивільних» фахівців воювали у лавах армій в Північній Кореї, Лаосі, Алжирі, Єгипті, Ємені, В’єтнамі, Сирії, Камбоджі, Бангладеші, Анголі, Мозамбіку, Ефіопії, Нікарагуа, Гондурасі, Сальвадорі, Кубі, Болівії, Гренаді — всього у понад двадцяти країнах Африки, Азії, Латинської Америки. Щороку СРСР витрачав 35 мільярдів рублів тільки на військові постачання колишнім соціалістичним країнам і країнам «третього світу», щоб навернути їх до комуністичної віри. «Безкорислива допомога», за даними міністра закордонних справ СРСР Едуарда Шеварднадзе, що виступив на XXVIII з’їзді КПРС, склала 700 мільярдів рублів за 20 років. За курсом 1990 року — 63 копійки за долар, сума значна — понад 1 трильйон доларів. Борги Північної Кореї за постачання радянської зброї (війна 1950–1953) склали 2,2 мільярди рублів, Лаосу (1960–1964) — 0,8, Алжиру (1962–1964) — 2,5, Єгипту (1962–1974) — 1,7, Ємену (1962–1963) — 1,0, В’єтнаму (1965–1974) — 9,1, Сирії (1967–1973) — 6,7, Камбоджі (1970) — 0,7, Бангладешу (1972–1973) — 0,1, Анголи (1975–1979) — 2,0, Мозамбіку (1967–1979) — 0,8, Ефіопії (1977–1979) — 2,8, Афганістану (1978–1991) — 3,0, Нікарагуа (1980–1990) — 1,0.

Ці цифри можуть розчулити навіть запеклого прихильника радянського імперіалізму: всі ці величезні кошти спрямовували не на будівництво заводів і фабрик, магазинів, шкіл і лікарень, вони йшли на війни, на яких гинули мільйони людей. Більшість військових витрат припадає на час правління Брєжнєва, який був параноїдально хворий на «боротьбу за мир у всьому світі». Сотні військових закритих заводів-«ящиків» працювали на оборонку, яка насправді була «внеском у світову пожежу».

Усі ці витрати на «світову пожежу» припадають на період після Другої світової війни. З часу створення радянської Росії, а потім і СРСР було ще шість великих воєн та кілька десятків збройних конфліктів. Потім була участь у громадянській війні в Китаї в 1946–1950-х роках, придушення повстань у НДР (1953), Угорщині (1956) і Чехословаччині (1968), бойові дії на острові Даманський і поблизу озера Жаланашколь у 1969 році. Едуард Шеварднадзе у травні 1988 року заявив, що військові витрати СРСР становлять 19 % від ВНП, у квітні 1990 року Горбачов округлив цю цифру до 20 %. Через рік начальник Генерального штабу Лобов оголосив, що військові витрати СРСР становлять одну третину і навіть більше від ВНП (260 мільярдів рублів за цінами 1988 року, тобто понад 300 мільярдів доларів). Досі військові аналітики сперечаються про цифри, але для Кремля підтримка воєн була важливіша за соціальну програму і розвиток технологічної промисловості, здатної конкурувати із західною.