Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Через рік, 12 жовтня 1960 року, фотокамера кореспондента «The New York Times» зафіксувала сцену — на столі у Хрущова під час засідання Генеральної Асамблеї ООН видно світлий напівчеревик. Так звичайне взуття вже багато років є символом радянсько (російсько) — американських взаємин.
Насправді, епізод із черевиком не був безпосередньо пов’язаний із відносинами СРСР і США. Щодо екстравагантного вчинку Хрущова було багато різних пересудів. Одні свідки вважають, що Першого секретаря ЦК КПРС засмутило обговорення в ООН «угорського питання», інші — що Хрущов так познущався з іспанської делегації, яка сиділа трохи нижче.
Хай там як, роздратування Хрущова було зрозуміле: після придушення Берлінського повстання 1953 року (загинуло понад 50 осіб) і Угорської революції 1956 року (загинуло 2652 особи і поранено 19 226 осіб) стало очевидно, що соціалістична система в окупованих радянськими військами країнах Східної і Центральної Європи тримається на багнетах. Через вісім років точно так само була придушена «празька весна».
Радянські керівники знали, що причинами антирадянських виступів були економіка і соціалістична диктатура, але, як завжди, вони шукали не причини подій, а називали ворога. Доля ворога традиційно дісталася Заходу і США, насамперед.
Ще через рік після історії з черевиком, у травні 1962 року, радянські керівники вирішили розмістити на Кубі ракети з ядерними боєголовками. Радянсько-американські відносини вкотре були зіпсовані. Проте за всі роки існування СРСР та сучасної Росії головним подразником і об’єктом уваги кремлівських керівників завжди були США. Вони ретельно приховували заздрість, замінюючи її ненавистю. 22 травня 1957 року на зборах представників колгоспників Хрущов кинув гасло, що стало знаменитим: «Наздогнати і перегнати Америку!» Йшлося про змагання з цією країною у двох конкретних галузях — виробництві м’яса і молочних продуктів. Не всі радянські вожді підтримали Хрущова, очевидно, розуміючи, що СРСР несила нагодувати навіть власне населення.
Звичайно, це був не перший заклик покарати Америку своїми «успіхами». У формі заклику це завдання було сформульоване ще в плані третьої п’ятирічки (1938–1942 роки) як основне: «наздогнати і перегнати… з економіки найрозвиненіші капіталістичні країни Європи і США». За Хрущова бажання «наздогнати і перегнати» стало нав’язливою ідеєю, він багато разів повторював свої слова, практично до того моменту, поки Брєжнєв не здійснив переворот і не усунув Нікіту Хрущова. У запасниках зберігається запальна тогочасна пісня:
Пісня на диво нагадує слова одного з відомих діячів сучасної Росії Дмітрія Роґозіна про російські кораблі, що борознять космічні простори.
Наступний вождь, Леонід Ільїч Брєжнєв, повоювавши на фронтах під гаслом «мир у всьому світі», також вирішив, що з Америкою треба щось робити. У 1972 році відносини потеплішали, і до Москви прилетів Річард Ніксон. Наступного року до Вашингтона полетів Брєжнєв. Відомий радянський пропагандист Ґєнріх Боровік навіть зняв фільм про візит, він називався «В ім’я миру на землі».
Американці вже знали вподобання Леоніда Ільїча і не возили його, як Хрущова, на ферми та не показували відгодованих свиней і поля з кукурудзою. Президент Ніксон подарував Генеральному секретареві ЦК КПРС автомобіль вартістю 10 тисяч доларів. 18 червня 1979 року у Відні Брєжнєв і наступний президент США Джиммі Картер підписали Договір між СРСР та США про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (договір ОСО-2). Через півроку радянсько-американські відносини були згорнуті — СРСР почав чергову «інтернаціональну» війну, в Афганістані.
Новий радянський керівник Міхаіл Ґорбачов зрозумів, що військове змагання із Заходом може призвести до краху СРСР. Ґорбачову дістався найнезручніший американський президент — Рональд Рейган, затятий антирадянщик, що, врешті-решт, став могильником радянської імперії, завершивши «холодну війну» переможцем. Соціалістична система розвалювалася, як картковий будиночок, як потьомкінське село, створене в уяві вождів, починаючи з Лєніна.
Епоха Єльцина, потім Путіна-Мєдвєдєва-Путіна стали часом постійного метушіння від «перезавантаження» до відвертої конфронтації. Над Єльциним потішалися: Строуб Телбот, перший заступник Державного секретаря США в 1994–2001, написав у своїх мемуарах, що у своїй зовнішній політиці «Єльцин погоджувався на будь-які поступки, головне — встигнути між чарками». Утім, перед своєю добровільною відставкою Єльцин у відповідь на операцію НАТО в Югославії встиг пригрозити, знову націлити російські ракети на американські міста.
22
Ми Америку наздоженемо,
Нам відкриті всі шляхи,
Пастуха пошлемо з гармошкою
На Місяці корів пасти.