Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
…Палкого літнього надвечір’я — на день Святого Іллі-пророка баба Фіскарошка і дід Соломон поверталися із гостини від родичів із сусідніх Лавок. Йшли, звісно, із мухами у носі і такою «свободою» в голові, що якби перед ними явився океан — перейшли би його, легко свистячи, босоніж і, головне, — пішки. Але замість глибокого океану, неподалік гори Ловачки, натрапили на плантацію якогось дивовижного і, звісно, немісцевого овоча. Невисокі рослини, подібні до кущів перцю, але з мохнатим листям і біло-рожевими квітами, тяглися від дороги і хутко збігали в долину невеличким схилом. На багатьох стеблах визирали з-під листя не по-християнськи чорні плоди, за формою схожі на огірки, і блискучими посмішками цірилися на діда з бабою.
— Даю ніс на відріз, што сесе якісь большевицькі провокації! — застережливо підніс до гори пальця Соломон.
— А чому так думаєш, Мішку? — запитала, відриваючи найвгодованіший плід Фіскарошка.
— Бо то лем большевики можуть так посміхуватися над даром Божим, — мовив Соломон, й собі зриваючи чорнющого плода.
— Никай, Марько, Богонько дарував людям нормальні огурки — хрумкі, зелені… А большевики їх партєйно перевоспитали і плоди почорніли. Хто тепер буде їсти ці чорні огурки? Хіба лем цигани?
— О, Ейзуш Крістуш! — раптом влупила себе по скроні Фіскарошка. — Я вже знаю, што сесе є!
— Што, найся не приказує?! — запитав Соломон.
— Се є!.. Як то?.. Кажани! — вигукнула Фіскарошка із такою радістю, ніби знайшла ключ до розгадки побудови пірамід єгипетських фараонів. — Сесе ж мені кума Гітлєрка ще в апрілю говорила, коли розсаду садили. Я ще тогди подумала: «Побив мінден тих москалів, коли вже не лем врагів, але й кажанів почали садити!»
Насправді перед Фіскарошкою і Соломоном стелилася плантація баклажанів. Одколи світ світом, у наших краях їх ніколи не культивували і люди навіть уявлення не мали, що це за плоди і що з ними чинити. Проте…
— Ану ж, Мішку, знімай лем із себе сорочку, — мовила баба, хутко розв’язуючи фартух.
— А се для чого?
— Як для чого? — обурилася Фіскарошка. — Нарвемо собі додому кажанів.
— А што пак з ними будемо чинити?
— Ти, Мішку, дурниць не звідай, — мовила повчально Фіскарошка. — Най лиш буде дома, а в газдівстві все найде собі місце — від здоров’я голова не пухне!
Це був святий закон нашого роду — в газдівстві все знадобиться: від знайденої на дорозі підкови і аж до атомної бомби. Часом наше обійстя перетворювалось на звалище прикупленого, знайденого, а де й викраденого краму і хламу. Проте ніколи ні в кого не піднімалася рука викинути непотріб. Адже в газдівстві все може пригодитись, або ж, як мудро вчила баба, — від добра ще ніхто з голоду не вмер.
Ось так і тепер. Фіскарошка не мала навіть найменшого уявлення, для чого можуть знадобитися їй ці «кажани», проте вважалося б неспасеним гріхом пройти отак попри колгоспне — навіть якщо б це не «кажани» висіли і лежали, а змії вертілись і сичали.
Миле подружжя так захопилося збиранням, що й не помітило, як із-за гори Ловачки виповзла, немов сердита вовчиця, зла хмарище, далі стріпонулась блискавка і так гримонуло, що Соломон зі страху впав на гузицю. Дід панічно боявся грози, а поготів блискавиць і громів. Він притьмом схопився із землі і, забувши про сорочку, вщерть напхану плодами, рвонув молодим лошаком до хащі. Тут, наче заєць, забився під ліщиновий кущ. Чипіючи на колінах, перелякано хрестився і, весь час заїкаючись, благав при черговій блискавці:
— Сятий Іллечку, пощади і помилуй бідного сироту!.. Не оскверни і не вкороти гнівом своїм тяжку жизнь жебракові!
Баба Фіскарошка належала не стільки до людей безстрашних, як педантичних — вона не була жадібною, але й доброві марно не дала пропасти. Тому, незважаючи на бурю, вона прицубрила до хащі не тільки своє, а й набиту добром дідову сорочку. А Соломон при кожному спалахові й ударові волав своє:
— Сятий Іллечку, пощади і помилуй!
— Діду, заткни писок! — раптом рявкнула баба. — Бо кедь Святий Ілля почує, што ми, злодії, тут, та ще й з краденим колгозним добром, то нам тогди точно кінець — алілуя і фертік!
Чи то від бабиного крику, чи від велетенського спалаху блискавки, Соломон схопився, вирвався із хащі і почав, мов навіжений, тікати через пагорб.
Встиг добігти до велетенського дуба перед долиною Святого Івана, як у дерево із усього розмаху влетіла блискавиця, осяйнувши весь навколишній світ якимось синющо-холодним світлом. Дуб заричав звіром і половину його зрізало, немов вогненним лезом.