Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя

— Но та тогди, солодка Марько, ми з кедвешним Микулкою ідеме нараз домів.

— Та з Богоньком… путьком… путьком та й із Богоньком, — засокорила Фіскарошка.

— Не сердися, Марько, айбо ми прийшли задарма на похорони… задурно майже два дні згаяли. А я за той час могла у колхозі міх крумплів заробити. Так што не сердися, айбо могла бись покрити мені збитки…

— Та ви прийшли самі… я вас не кликала, — розгубилась Фіскарошка. — Ви можете се защитати, як аванс. А коли Мішко умре насправді, то вже не приходьте. Порахуйте, што ви його вже похоронили.

— А, Марько, то не можна так: він што — буде з тобою приходити до нас на гостину як мертвий, а пити і жерти, як живий?!

— Е… е… е… мара мені до тебе! Іди у хлів та набери собі міх крумплів.

Мікроба хутко витягла з-під курника стрийка Микулу і почала йому щось втовкмачувати, а далі побігла у хлів.

Стрийко, обтрушуючись від пір’я, підійшов до баби, поплескав її дружньо по плечу і сказав:

— Марько, всьо у порядку, не журися… Айбо, знаєш, я: мав у Черепані цими днями хижу крити. Десять рублів мені обіцяли. А через ложні похорони я такий файний приробіток пустив псові під хвіст.

— Но, а те, што ви стілько наїли, напили? — почала було апелювати баба.

— А того не рахується, бо все одно би пропало! — мовив Микула. — А коли вже на то пішло, то ми вас потім на храмовий празник ще й не так почастуємо!

Баба, згадавши всіх нечистих, вийняла з кишені хустину, скручену у вузлик, розв’язала і простягнула Микулі червінець. Стрийко задоволено поплював на гроші і щиро побажав, аби Соломон частіше помирав.

Але чутки мають швидкі ноги. І вже невдовзі нанашка Гітлєрка всіма святими доводила, що через дурні похорони вона зазнала страшних економічних і моральних збитків — не повела козу до цапа, тепер її скотина лишиться без приплоду і молока. Тому нанашка дуже просить хоча би півмішка кукурудзяної муки, аби козу підкормити і пришвидшити її сексуальне бажання полюбити знову цапа.

Компенсацію за моральні й матеріальні збитки через фальшивий виклик на похорони далі довелося відшкодовувати й іншим далеким і близьким родичам. Усіх учасників жалобного дійства раптом осяяли небеса: яких би вони нагромадили незлічених багатств, якого би казкового благополуччя сягнули, коби не згаяли дорогоцінний час на дурні похорони Соломона. Отже, кожен із невимовно потерпілих через фальшиві похорони отримував за побажаннями: хто міх капусти, хто торбу сушених слив, хто клунок кукурудзи, а хто вузлик лущеної фасолі…

Один, Богонько би їх любили, пан Фийса нічого не витребували. Ще вчора увечері, перед тим, як мужньо впасти під стіл, зібравши рештки сил, вони свиснули з-під рук Фіскарошки півлітру, сховали її під плотом у кропиві. Хто-хто, але пан Фийса знали — після гучного весілля приходить гірке похмілля. Отож тепер вони лежали собі із порожньою пляшкою, яку видудлили зранку, біля того ж плоту і мирно спали у тій же кропиві. Сопіли собі тихо під ніс, як натруджене дитя, і нічим не журилися. Вони знали: в обійсті Данків, доки їм лише даровано світу, завжди знайдуть і тепло душевне, і тепло хатнє, і хліб-сіль, не говорячи вже про чарчину.