Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя

Вони спокійно перейшли через мукачівський міст, а потім пішли попід Ловачку, біля ріки Кривуліни, а далі вже піднімались на Небесі. І весь цей час із картини «Закоханий скрипаль» із пальців музиканта капала по дорозі кров. А коли дістались обійстя — миттєво перестала. Мамка глянули на картину і помітили: кров із пальців закоханого скрипаля не тільки перестала капати — вона взагалі зникла із картини. А натомість із картини почала звучати тиха і умиротворююча музика — як і обіцяла циганка-волошка.

…А культурний начальник Пуцлик свого слова таки дотримав. Наступного дня із двома працівниками райкому партії і міліціонером він явився у наше обійстя на Небесі. Делегацію зустріла баба Фіскарошка. Зранку обидвоє із дідом вони уже тринькнули по кілька погарчиків слив’янки, Фіскарошка була на піднесенні і запитала — у чому річ.

— Ми прішлі перепісать всєх колхозніков і узнать, почєму ваша нєвєстка, овйос єйо у феню, до сіх пор не запісалась у колгоз? — рішуче заявив Пуцлик.

Почувши про наміри незваних гостей, Фіскарошка підскочила квочкою і всіма нечистими і нечестивими словами почала обливати районних панів. До неї долучився і гнівачий Соломон. Дід навіть кілька разів махнув погрозливо палицею. Проте умиротворений лагідним осіннім сонцем, за якусь мить обм’як, присів на призьбі і, як це часто траплялось із великих нервів, похнюпив голову, задрімав, а потім і загалом врізав хропака. А баба, не даючи прибульцям вставити слова, продовжувала плескати словесними нечистотами. І раптом, у розпал веремії, із хати вийшли мамка.

— А што туйки робиться? — запитала вони із своєю незмінною посмішкою.

— Ми вот прішлі іменно к вам, овйос єго в феню! — заявив Пуцлик.

— До мене є якісь питання?

— Да! — відрубав Пуцлик. — Ответьтє, почему ви, овйос єго в феню, не запісалісь в колгоз?

— А я вам уже вчора, видиться, казала, — нагадали мамка. — Я не худоба, аби мене записували у колгоз!

— Позвольте зазвідати? — запитав один із уповноважених. — А хто ви тогди єсьте?

— Я — потомственна княгиня! — на диво спокійно відповіли мамка.

— Но, а я тогда — король Франції, овйос єго у феню! — зареготав Пуцлик.

— Ні, ви… вірніше… ти є, був і будеш смердом, рабом і слугою! — спокійно, з гідністю відповіли мамка.

— Ви, жіночко, не праві! — заявив рішуче другий уповноважений, що досі мовчав. — Наша мудра ленінська політика провозгласила рівність всіх людей.

— Це все ваші байки від лукавого для простаків, аби баламутили народ вчиняти війни та революції, — сказали мамка. — Як у природі, так і межи людьми ніколи не було, нема і не буде рівності. Ми є усі рівними лише перед одним — своїм Всевишнім творцем.

— Ви слишитє, она єщо разводіть, овойс єго у феню, антісоветськую релігіозную пропаганду! — заверещав Пуцлик і, звернувшись до міліціонера, суворо крикнув: — Арєстовать єйо, овйос єго у феню!

Міліціонер стенув плечима, потягнувся до кобури із пістолетом і рушив до мамки. А вони тим часом витягли подаровану циганкою хустку, розгорнули її, пильно приглянулись, щось прошепотіли… А відтак підняли голову і, коли міліціонер простягнув руку, мамка, мило дивлячись йому у вічі, дуже приязно сказали: