Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
— Катеріна Остаповна, овйос єго у феню, што єто за размазня? — тикнув Пуцлик на «Закоханого скрипаля». — Какой-то сумашедший алкаш напілся і рвйот на скріпке струни, устрашая нас кровью, овйос єго у феню!
Вислів «овйос єго у феню» був найсмачнішою родзинкою у мові Пуцлика.
— Товаришу Гардубею, хіба ви не зрозуміли, що це символ… поезія! — пробувала заперечити ошелешена Катерина.
— В гробу я відєл єту поезію, овйос єго у феню! Єто фашісткая пропаганда! — рявкнув Пуцлик.
Почувши вигук «фашистська пропаганда», веселі зняцівські механізатори враз притихли на картині «Трактористи», хутко позлітали із тракторів і почали тікати полем подалі від гріха.
— А вот єта женщіна, овйос єйо в феню, — обурювався далі Пуцлик. — Смотрітє, солнце єщо високо, а она уже бєжіт по стєрнє дамой, вместо того, штобі пшенічниє колоскі пособірать, овйос єйо в феню!
Почувши, що мамчина героїня, не дочекавшись закінчення робочого дня, тікає із роботи, великолучківські кукурудзівники на картині «Радість вільної праці» похопилися і швидко-швидко почали сапати кукурудзу.
— А вот, овйос єйо у феню, што у нєйо на руках?! Рібльонок! А может она под відом рібльонка нєсьот зерно домой, што украла с колхозного двора.
Почувши про крадіжку, передова свинарка Закарпаття Анця Мишка вмить підголилася на картині і почала із-під подолу кидати свиням торбини із поцупленою мукою. Льохи задоволено завищали і почали співати осанну своїй матері-годівниці.
Бідна ж Катерина, уже плачучи, раз у раз пробувала угамувати гнів культурного начальника, але все намарне.
— Кстаті, а єта ваша художніца, овйос єйо у феню, запісалась у колгоз?
— А я не корова, аби мене у колгоз записувати, — вперше озвались мамка.
Впродовж усього видовища, гідного пензля великого нідерландського живописця Гієроніма Босха, вони стояли припершись до стіни і лагідно й смирно посміхались — воістину, як зачарована ромашка серед будяків.
— Штоби нємедля єйо у колгоз! — крикнув своєму оточенню Пуцлик. — І уже із завтрашнєго дня, овйос єго у феню! Сам лічно проверю!
— Будете, пане, перевіряти і лічити колгозних свиней, а не мене! — мовили мамка і пригорнули до себе ридаючу Катерину.
І хто зна чим би закінчилася веремія, коби у цю хвилину не нагодилася баба Фіскарошка. Їй сьогодні теж не пощастило. Аби не нажити на свою голову якихось нових неприємних трафунків, що постійно супроводжували Фіскарошку у славному вароші Мукачеві, стара вирішила добиратись на ярмарок автобусом, або, як його у нас називали, «бусьом». Вранці спокійно сіла у транспорт і поїхала. Але перед Росвиговом у «бусь» напхалось стільки народу, що годі було збагнути, хто на кому сидить і хто на кому лежить.
Інтелігентного вигляду молодий чоловік, причавлений тілами, весь час своїм ліктем трапляв бабі до рота.
— Пане, заберіть свою руку від мого писка! — суворо попередила Фіскарошка.
Бідолага з усіх сил натужився і випростався. Але по хвильці знову зачепив ліктем Фіскарошку.
— Пане, заберіть свою руку від мого писка! — знову огризнулась Фіскарошка.
Молодий інтелігент був росіянином і не розумів нашої місцевої бесіди. Бабине «… заберіть свою руку від мого писка», тобто рота, він зрозумів по-своєму. І коли Фіскарошка черговий раз нагадала: «Пане, заберіть свою руку від мого писка», чоловік скипів і крикнув:
— Женщіна, как вам нє стидно! Ви смотрітє, гдє моя рука, а гдє находіться ваша піська! Как я могу туда достать?
«Бусь» зірвало сміхом, а баба від сорому вся запалилась, а далі спаленіла гнівом і з усього розмаху претенденту на її «піську» врізала по писку. Народ шарахнувся, автобусом занесло і біля знаменитої «аломської школи», де тепер знаходиться технологічний інститут, транспорт втеліжився в дерево. Ну, а далі почалося…
І Фіскарошка в черговий раз втрапила до міліції. Щоправда, дякуючи святу і веселому настрою мукачівських міліціонерів, опівдні бабу уже випустили. І вона якраз втрапила на виставку, в ту ж мить, коли Пуцлик стояв на вершині гніву.
Розібравшись у ситуації, Фіскарошка вельми швидко опанувалась і тепер кинулась у бій сама:
— Слухай, ти, пердуне недоношений, хто тобі дав право на мою невісту писок одтворяти! Та ти, мухомор тринькавий, недостоїн не те, што її сліди цілувати, а даже, авби тобі у ринтавий писок плюнула!