Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
— Ви заблудилися, добрий чоловіче… ви не туди потрапили.
Міліціонер остовпів, якусь мить повагався, а далі безпорадно оглянувся.
— І ви теж заблудилися, — так само приязно і спокійно сказали мамка іншим незваним гостям.
Ті повирячували очі, порозкривали роти і почали переглядатися між собою.
— Ідіть із миром і не грішіть більше! — мовили мамка. — Але спершу вийдіть із хащі, бо ви заблудилися…
На величезний подив баби Фіскарошки, усі четверо почали дякувати і, низько кланяючись, поспішно покинули обійстя.
— Свят-свят, дочко моя дорога! — почала хреститись Фіскарошка. — Што ти з ними наробила?
— Ви, мамо, самі виділи: не лаялася, не кричала, не билася, а сказала людям правду — і вони зрозуміли, — посміхнулись мамка…
— Гей, діду, вставай, якого фраса дрихнеш, як жаба-коропаня?! — почала зі страху Фіскарошка штурхати Соломона.
— Мамо, не будіть нянька, — попросили лагідно мамка. — Хіба не видите, як вони переживають у сні?!
Як потім оповідали, партєйна делегація на чолі із Пуцликом, вийшовши із нашого двору, спустилась із Небесі до Палестини. І тут, аби рушити до Мукачева, пішла зовсім у протилежний бік — через Бразилію і Ватікан попрямували до Бобовищ. Біля Лохова зупинились, про щось таємниче пошепотілись і раптом напропале рушили чомусь до лісу.
Майже цілий тиждень культуролог Пуцлик із своїм партєйним загоном замість того, аби повернутись у Мукачево, блудитиме навколишніми хащами. Час од часу вони виходитимуть до якогось села, але… Скажімо, у Копинівцях їм розтлумачать, як прямувати до Мукачева, проте партєйний загін рушить знову у протилежний бік — до перечинських лісів. Врешті-решт про це прочула мукачівська влада і організувала на пошуки заблуклих соратників військовий загін.
Тільки на третій день солдати знайшли партєйних товаришів біля села Пацканьова — обірваних, зарослих, голодних і ледь не божевільних від пережитого.
Особисто не відаю про подальшу долю Пуцликових соратників, які залізною волею большевистської партії хотіли затягнути мою мамку в колгоз. А ось життєвий шлях культурного начальника повернув різко! Видно, блукання по лісах вилікувало контужену голову, освітило свідомість і пішло на велику користь. Пуцлик вмить забув про російську, почав спілкуватися виключно на материнській. Більше того, вийшов із партії і покинув роботу, потім найнявся двірником до православного храму, де до останніх днів своїх співав у церковному хорі. А мамка!..
Того ж вечора вона зібрали всю нашу родину і сказали:
— Не хочу, аби ви через мене мали великі біди! Тому покину вашу хату і переберуся до нянька.
— Ти што, Анцько, май розум! — закричали мамці всі водноголос. — А як же чоловік, діти?
— З ними буде усе добре, — заспокоїла мамка. — Повірте мені — вони будуть усе зі мною, а я — з ними, але хату вашу мушу покинути…
— Анцько, кому треба, то і в батька тебе знайде! — заперечила Фіскарошка.
— Ні, там не знайдуть, — усміхнулась мамка, — якщо я буду там, у нянька, усі забудуть про мене.
І того ж вечора, спакувавши дерев’яні валізи, мамка повернулись до батьківського обійстя.
І що дивно: з того дня і насправді усі ніби забули про мамку. Навіть агрономка Катерина, коли баба їй тепер нагадувала про невістку, дівчина спохвачувалась, щось починала пригадувати, руками стискувала скроні, а потім якось винувато відповідала:
— Так!.. так!.. Ваша, бабко, невістка дуже і дуже талановита. Бережіть її, дуже бережіть! — І одразу намагалась втекти.
У родині Данків теж дивним чином ставилися до життя мамки у діда Наполійона. Усім здавалось: так, і тільки так має бути! І що дивно — ми не бачились уже кілька років, але у всіх таке враження, ніби мамка щохвилини з нами, а ми — із нею!
Ось і тепер, коли навідався до діда Петра, маю таке відчуття, ніби я ані на мить не розлучався з мамкою. І маю таку упевненість, ніби увесь цей час вони мене щоранку будили, годували, доглядали, а увечері клали до сну і молились за мою долю.
Більше того, виявляється, мамка до найменших подробиць знали про все, що твориться у нашій родині на Небесі: від того, які квіти посадила баба Фіскарошка під вікнами, як вони зацвіли і аж до деталей гучних похоронів діда Соломона.
Оскільки остання подія — тобто, похорони діда Соломона — стала помітною віхою в історії Данківського сімейства, мушу в кількох словах і деталях переповісти її і я…