Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя

Тільки на третій день солдати знайшли партєйних товаришів біля села Пацканьова — обірваних, зарослих, голодних і ледь не божевільних від пережитого.

Особисто не відаю про подальшу долю Пуцликових соратників, які залізною волею большевистської партії хотіли затягнути мою мамку в колгоз. А ось життєвий шлях культурного начальника повернув різко! Видно, блукання по лісах вилікувало контужену голову, освітило свідомість і пішло на велику користь. Пуцлик вмить забув про російську, почав спілкуватися виключно на материнській. Більше того, вийшов із партії і покинув роботу, потім найнявся двірником до православного храму, де до останніх днів своїх співав у церковному хорі. А мамка!..

Того ж вечора вона зібрали всю нашу родину і сказали:

— Не хочу, аби ви через мене мали великі біди! Тому покину вашу хату і переберуся до нянька.

— Ти што, Анцько, май розум! — закричали мамці всі водноголос. — А як же чоловік, діти?

— З ними буде усе добре, — заспокоїла мамка. — Повірте мені — вони будуть усе зі мною, а я — з ними, але хату вашу мушу покинути…

— Анцько, кому треба, то і в батька тебе знайде! — заперечила Фіскарошка.

— Ні, там не знайдуть, — усміхнулась мамка, — якщо я буду там, у нянька, усі забудуть про мене.

І того ж вечора, спакувавши дерев’яні валізи, мамка повернулись до батьківського обійстя.

І що дивно: з того дня і насправді усі ніби забули про мамку. Навіть агрономка Катерина, коли баба їй тепер нагадувала про невістку, дівчина спохвачувалась, щось починала пригадувати, руками стискувала скроні, а потім якось винувато відповідала:

— Так!.. так!.. Ваша, бабко, невістка дуже і дуже талановита. Бережіть її, дуже бережіть! — І одразу намагалась втекти.

У родині Данків теж дивним чином ставилися до життя мамки у діда Наполійона. Усім здавалось: так, і тільки так має бути! І що дивно — ми не бачились уже кілька років, але у всіх таке враження, ніби мамка щохвилини з нами, а ми — із нею!

Ось і тепер, коли навідався до діда Петра, маю таке відчуття, ніби я ані на мить не розлучався з мамкою. І маю таку упевненість, ніби увесь цей час вони мене щоранку будили, годували, доглядали, а увечері клали до сну і молились за мою долю.

Більше того, виявляється, мамка до найменших подробиць знали про все, що твориться у нашій родині на Небесі: від того, які квіти посадила баба Фіскарошка під вікнами, як вони зацвіли і аж до деталей гучних похоронів діда Соломона.

Оскільки остання подія — тобто, похорони діда Соломона — стала помітною віхою в історії Данківського сімейства, мушу в кількох словах і деталях переповісти її і я…