Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-8
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3». Краткое содержание книги:
Валакеа показав йому доста ритуалів і розтовмачив суть заклинань, які тра сказати, коли маєш діло з морськими, а ще показав людей у селищі, які поступово стали перекидатися, але ні разу не показував Обеду самих підводних. Під кінець, він дав йому якусь кумедну штуку зі свинцю або чогось такого і сказав, шо вона поможе приманювати рибу звідко хочеш і скілько хочеш. Треба кинуть ’ї у воду і проказать пра’льне заклинання. Валакеа сказав, що так можна робить по усьому світі, то як знадобиться риба — тілько поклич.
Метту усе це страшенно не сподобалось, і він хотів, аби Обед тримався подалі від цього острова, лиш капітан тоді схибнувся на тому, він зметикував, що може задурно скупувать золото, а ще й стілько, шо то буде дуже вигідне діло. Так і було довго-довго, і Обед набрав стілько золота, шо зміг поставить свою фабрику на тому самому місці, де була колись сукновальня Вейта. Він вирішив не продавать золотце, яким воно до нього приходило, аби лишнього не питали, а все ж його моряки часом тихцем збували якісь дрібнички, хоть і обіцяли нікому ні пробовкатися; та він і сам дозволяв своїм жінкам коли-не-коли щось вдягти, якщо хоч трохи схоже на людські прикраси.
Ось так воно і йшло до тридцять восьмого року — мені тоді сім сповнилося, — коли Обед побачив, шо на острові майже нікого не лишилось. Здається, що люди із сусідніх островів взнали, звідко дме вітер, і вирішили узяти діло до своїх рук. Хтозна, може, у них були чарівні знаки, яких тілько й боялися підводні, як не брешуть. Я вже не кажу, що канаки, бувало, знаходили руїни, старіші за море, як вони піднімалися разом з островами. Були вони люди віруючі, то й не зоставили там ані друзки — ні на головному острові, ні на маленькому вулканічному островці, — крім хіба найбільших руїн, які не змогли розвалити. Місцями потім знаходили маленькі такі камінчики, як талісмани, з малюнками, їх тепер називають свастиками. Либонь, то були знаки самих Древніх. Людей того племені усіх перебили, від золота і сліду не лишилося, а що там сталося, ніхто в сусідніх племенах — анічичирк. Сказали, шо ніхто ніколи там і не жив.
Для Обеда це був удар, діло його пропадало. Та і весь Інсмут це не обійшло стороною, бо в мореходстві якщо в хазяїна судна є вигода, то і команді щось перепадає. Більшість моряків змирилася, почали списуватись на берег, тілько ж і там було не ліпш, бо і риба пішла, і млини стояли.
Тоді-то Обед почав проклинать усіх, аж загуло, бо вірять у християнського бога, тілько він їм не дуже й допомагає. А потім став говорити про других людей, які молились другим богам і мали од них усе, шо їм було треба, а ще сказав, що як знайдеться добра ватага піти за ним, то він спробує з ними добути багато риби і золота. То ясно, вони ходили з ним на «Королеві Суматри», бачили острови і знали, про що йдеться, того й не дуже хотіли мати діло з тими потворами, про яких стілько чули, а позаяк вони самі нічо’ не тямили, то помалу стали слухати, шо казав їм Обед, і розпитувать його, шо їм треба зробити, аби прийти у віру і з нею все отримати.
Сказавши це, старий геть затих, почав щось глухо бубоніти під носа, поринувши у стан мовчазної задумливості і час від часу знервовано кидаючи погляди через плече або дивлячись з тривогою на далекий чорний риф, що мрів на горизонті. Я спробував до нього заговорити, але він нічого не відповідав, і я зрозумів, що треба дати старому допити пляшку. Мене надзвичайно зацікавила ця маячня; здавалося, у ній чаїлася груба, але заснована на дивній історії Інсмута алегорія, надалі завдяки бурхливій уяві прикрашена мішаниною вигадок і уривків з екзотичних легенд. Певна річ, я ані на мить не припускав, що його розповідь має щось спільне з реальністю, однак мушу визнати, що крихта непідробного жаху у ній була хоча б через те, що йшлося про дивовижні ювелірні прикраси, які мали так багато спільного з лиховісною тіарою з Ньюберіпорта. Зрештою, орнаменти цілком могли походити з якогось екзотичного острова, і, можливо, всі ці неймовірні історії вигадав сам покійний капітан Обед, а не цей непросипущий старезний п’яниця.
Я простягнув Садокові пляшку, і він осушив її до останньої краплі. Дивно було бачити, що алкоголь не справив на дідугана ніякого впливу, в його голосі не відчувалося притаманних сп’янілим людям глухих і хрипких тонів. Він облизав шийку пляшки і сховав її до кишені, після чого почав хитати головою і щось ледь чутно нашіптувати собі під носа. Я нахилився ближче до його обличчя, намагаючись почути бодай слово, і мені здалося, що під густими пожовклими вусами майнуло щось схоже на сардонічну посмішку. Так — він і справді намагався щось сказати, і мені пощастило розібрати більшу частину.