Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Декілька родів могли створювати більш значну, здебільшого теж екзогамну єдність, яку етнологи називають фратрією. Остання як єдине ціле виступає рідко.

Роди або фратрії, між якими діяли усталені шлюбні зв’язки, об’єднувалися в племена, універсальною рисою яких була тенденція до ендогамії. Остання зумовила й інші тенденції, в силу яких плем’я можна вважати культурно-мовною, а отже, й етнічною єдністю. Від племен доби мезоліту неолітичні племена відрізнялися більшою стійкістю та стабільним складом.

Невеликі території, на яких були розповсюджені пам’ятки окремих неолітичних культур в Україні, ймовірно, належали населенню одного племені. Культурно-історичні області, утворені кількома спорідненими археологічними культурами, мабуть, демонструють традиції союзу племен. Вони формувалися двома шляхами. У першому випадку, що репрезентований пам’ятками сурської та маріупольської культурно-історичних областей, група (союз) споріднених племен утворилась внаслідок сегментації одного первинного племенного об’єднання. Про це свідчить насамперед поступове розширення території носіїв сурських та маріупольських традицій. Так, найархаїчніші сурські пам’ятки досліджено лише у степовому Подніпров’ї, де у другій половині VI тис. до н. е. сформувалися традиції вказаної культури. На цій території сурське населення мешкало до останньої чверті V тис., коли внаслідок аридизації погіршились умови життя у південних районах степу, що призвело до вимушеного відтоку частини їхніх мешканців. Носії сурської культури частково вимушені були переселятися на північ степу у райони сучасного лісостепу. Наприкінці V тис. сурське населення мешкало на середньому Доні (поселення Черкаське та Університетське), у басейні річок Оскол (Олександрія), Айдар (Підгорівка), Кальміус (Роздольне), Самара та Орель (Богданівна, Турова Гора). Різною потім була і подальша доля цих груп сурського населення, що так далеко розселилися. Але певний час вони ще зберігали родинні традиції, які їх об’єднували у велике соціально-етнічне угруповання. Складніша картина простежується за матеріалами маріупольської культурно-історичної області. Найдавніші культурні традиції цієї історичної спільності представлено нижньодонською археологічною культурою, котра сформувалася близько середини V тис. до н. е. Саме тоді зволоження клімату забезпечило сприятливі умови життя у степах, що викликало зріст чисельності степового населення та розселення носіїв нижньодонської культури у степове Подніпров’я та північно-західний Прикаспій. У новому культурному та природному оточенні традиції переселенців трансформуються, що призводить до виникнення азово-дніпровської та прикаспійської культурних єдностей, а також ще, як мінімум, двох нових споріднених угруповань. Так було започатковано маріупольську культурно-історичну єдність.