Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 966000103
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, антропологів, усіх, хто цікавиться історією нашої землі.
У землеробсько-скотарських громадах розвиток виробничого господарства формує інститут власності та порядок її наслідування, особливо права на оброблену ділянку землі та володіння свійськими тваринами. Це, своєю чергою, сприяє зміцненню сім’ї та розвитку генеалогій. Стає важливим факт успадкування статусу глави сімейства та сімейного майна. Крім того, виробниче господарство обмежувало рухливість громади та звужувало її соціальні зв’язки, посилюючи ізоляцію та внутрішню консолідацію. Люди починали шукати дружину не у віддалених громадах, як раніше, а у близьких сусідів або в іншому лініджі своєї громади. Зростання її у населення з розвинутим землеробством (культури кереш, мальованої та лінійно-стрічкової кераміки) добре фіксується 'археологічно поодинокими елементами запозичених традицій у їхній матеріальній культурі.
Вищим органом влади у громаді, за даними етнологічних спостережень, було зібрання членів громади. Для ухвалення рішення потрібна була підтримка більшості, незгодні могли залишити громаду. Однак загальної думки та норм колективної моралі часто було недостатньо для управління суспільством. Потрібні були люди, що підтримували б ці норми своїм авторитетом. У невеликих однородових громадах, що займалися привласнюючим господарством, лідером була людина з досвідом та знаннями, головним чином у господарському житті: наприклад, мисливець або рибалка, якому найбільше щастило, а враховуючи, що досвід накопичувався з роками, — один із найстарших чоловіків. Великого значення надавали й магічним знанням, тому лідер міг бути одночасно і шаманом. Однак лідери ще не мали економічних привілеїв, що підтверджується і однаковим статусом поховань усіх членів громади. Влада не підлягала успадкуванню.
Із зростанням громади та збільшенням обсягу виробництва відсутність успадкування влади породила систему лідерства. У рамках громади зросла кількість чоловіків, що мали необхідний статус та знання. Це викликало суперництво, де враховувалися фізична сила, господарські та організаторські навички, знання звичаїв, культів та інші переваги. Вибір лідера залежав також від розміру групи, що його підтримувала. Число підтримуючих, куди входили передусім родичі, збільшувалося за рахунок бенкетів, розширення шлюбних стосунків і подання допомоги родичам та іншим членам громади. Це вимагало від лідера великих майнових витрат, що скорочувало число претендентів на цю роль.
З розвитком права власності та принципів його наслідування функції влади ускладнювалися. Лідери насамперед повинні були володіти спеціальними знаннями та досвідом, передача яких допомагала наступникам затвердити своє керівництво. Важливу роль відігравало і успадкування матеріальних цінностей. Все це зміцнювало роль лідера у забезпеченні наступництва. Він міг вибирати собі заміну серед близьких родичів, однак його наступника повинна була визнати вся громада. Мабуть, подібні лідери були поховані із знаками влади — булавами у Маріупольському могильнику. Цікаво, що вони належали до різних родів.
На основі природного розподілу праці склалася статево-вікова організація суспільства, тобто розподіл його членів за принципом статі і віку. Суспільство складається з індивідів, що засвоїли соціальні норми та навички поведінки, характерні для даної людської групи, та знайшли своє місце у системах соціальних зв’язків. Процес соціалізації, особливо у чоловіків, міг тривати багато років: дитинство (від 0 до 3—4 та від 3—4 до 8—10 років), отроцтво (від 8—10 до 13—15 років), юність (від 13—15 до 17—25 років). Дорослими, звичайно, вважалися чоловіки від 17—25 років, жінки мали переходити у цю категорію раніше, вступаючи у перший шлюб. Статево-вікові групи, як правило, характеризувалися різницею у нормах поведінки, престижу, привілеях.
Найважливіші щаблі розділяли хлопчиків, що не пройшли обряду ініціації; юнаків; чоловіків та жінок, які вступили у шлюб; людей похилого віку. Юнаки після ініціації потрапляли у віковий клас, який часто виконував роботи, що вимагали сили й організованих зусиль: колективні полювання, корчування дерев, випас та охорона великих стад. Вони складали основу загонів, що боролися під час зіткнень.
Статево-віковий розподіл неолітичного суспільства досить добре простежується по матеріалах могильників Подніпров’я. Вивчення їхнього поховального обряду показало залежність набору інвентарю від належності померлого до якогось визначення вікового класу. Стандартний інвентарний набір азово-дніпровських та києво-черкаських поховань складався з кременевих виробів, черепашок, кістяних гостряків. У обох груп населення дитячий поховальний інвентар відрізнявся від дорослого. У азово-дніпровських могильниках поміж нього бракує знарядь праці з кременю, у києво-черкаських — черепашок Unio. Частина азово-дніпровських дитячих поховань мала нестандартний поховальний одяг, який був збагачений рідкісними для цієї культури прикрасами: перламутровими та кістяними намистинами, намистом із зубів риби. У носіїв києво-черкаської культури дитячий одяг, на відміну від одягу дорослих, так не прикрашався, він мав лише поодинокі підвіски. Підлітки, кістяки яких визначено лише у києво-черкаських пам’ятках, за прикрасами поховального одягу близькі дітям.