Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 966000103
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, антропологів, усіх, хто цікавиться історією нашої землі.
Загалом, міжобщинний обмін сприяв регулюванню та зміцненню соціальних зв’язків у рамках родинних груп населення, а також з інокультурними сусідами. Для обміну в основному призначалися реальні цінності: сіль, тканини, кремнева сировина та вироби, рідше — посуд. Існував обмін корисними знаннями, міфами та обрядами.
Розвитку обміну сприяло отримання надлишкового продукту, тобто тієї частини їжі та речей, яка не була життєво необхідною й могла вільно відчужуватися. Це ставало можливим при переході до виробничої економіки або у розвинених мисливців та рибалок. Надлишковий продукт здебільшого використовувався для обміну, даріння, шлюбного викупу, релігійних церемоній, їжі для свят і сприяв зміцненню соціальних зв’язків. Його можна було також запасати.
З розвитком скотарства для шлюбного викупу, дарів та жертвоприношень слугували свійські тварини, що було найбільш притаманне азово-дніпровському населенню з розвинутим скотарським господарством: на жертовних площадках його могильників знаходять кістки свійських тварин.
Престижно соціальні відносини отримали назву престижної економіки, яка зросла з життєзабезпечуючої, коли зростання виробничих сил уможливило отримання надлишків продукції. Функції престижної економіки були різними: від взаємодопомоги до підвищення довершеності шлюбних зв’язків та встановлення соціальних градацій як по горизонталі, так і по вертикалі. Звичайно, престижна економіка діяла усередині етнічних спільностей, протиставляючи їх іноетнічним сусідам та налагоджуючи особливі зв’язки між громадами. В. О. Шнірельман підкреслював, що худоба найбільш зручна з точки зору укріплення соціально-престижних зв’язків легкістю свого транспортування, відчуження та здатністю до розмноження[89].
Дослідники вважають, що перехід до виробничого господарства змінив відносини власності. Відбулася її диференціація на створену власного працею та колективну, до якої насамперед відносилася земля, що її отримували від предків та передавали нащадкам. Природні угіддя та оброблювана земля належали звичайно роду. Його дорослі члени у землеробському суспільстві мали право володіти окремими ділянками, проте успадковувалося лише право володіння, яке належало членам сім’ї. Необроблювана земля перебувала у колективному користуванні.
Власність, створена особистою працею, включала її знаряддя, худобу, продукти землеробства. Її можна було відчужувати та використовувати для обміну. Землеробська продукція, вирощена сім’єю, за етнографічними даними, споживалася усередині господарства. Для суспільних потреб існували окремі поля, що їх обробляли колективно. Свійська худоба з самого початку доместикації була власністю окремих людей, і родова група в основному контролювала лише наслідування останньої, намагаючись залишити тварин у рамках родинного кола. На ранній стадії родичі допомагали один одному живністю та продуктами тваринництва, існувало обмежене споживання м’яса, здебільшого під час колективних церемоній. Накопичення худоби здійснювалося переважно для потреб престижної економіки.
Здобич мисливців та рибалок у населення як з привласнюючим, так і з виробничим господарством розподілялась між членами громад.
Глава 3
Суспільний устрій
Вивчення суспільного устрою неолітичного населення України є досить складною проблемою, що пов’язано передусім з обмеженістю джерел. Практично бракує повноцінних даних про неолітичні поселення, їхню величину, планіграфію, а також чисельність, розміри та форму жител. Важливу інформацію звичайно надають матеріали могильників, відомі лише для дніпро-донецького та маріупольського населення. Складність проблеми зумовлена також нерівномірністю економічного розвитку неолітичних мешканців України, що виключає одноманітність їхньої соціальної організації.
В цілому рівень розвитку продуктивних сил за доби неоліту не давав можливості невеликим групам людей існувати автономно від суспільства протягом тривалого часу. Періодично виникали господарські та демографічні кризи, що змушували людину шукати вихід з них в організації широкої соціальної сітки. Зросла осілість, і поряд із цим постала проблема успадкування власності, передусім права на володіння землею в суспільствах із розвинутим землеробством. Тому чоловіки починали підшукувати собі дружин не у відокремлених громадах, як це було раніше, а у найближчому сусідстві чи навіть у самій громаді, що посилювало ізоляцію громад та їхню внутрішню консолідацію. Так, на кордонах контактів населення різних культурно-історичних спільностей, основою господарства яких були мисливство та рибальство (або мисливство та скотарство), виявлено пам’ятки з синкретичною матеріальною культурою. Наприклад, є поселення, в керамічних комплексах яких поєднано риси азово-дніпровських та києво-черкаських традицій або сурських та нижньодонських. Здебільшого такі поселення фіксують, ймовірно, існування громад із представників двох культурних груп, у тому числі і такі, що складалися внаслідок змішаних шлюбів. Зовсім інша картина простежується по матеріалах пам’яток контактних зон з носіями культур лінійно-стрічкової та мальованої кераміки, у господарстві яких значну роль відігравало землеробство. На цих поселеннях знайдено лише поодинокі інокультурні предмети, бракує даних про тісні зв’язки з оточуючими інокультурними мешканцями, насамперед мисливцями та рибалками.
89
История первобытного общества: Эпоха первобытной родовой общины. — М., 1986. — С. 347.