Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Наприклад, буго-дністровські поселення складалися з невеликих будівель, площею від 6 до 50 м2, кількість яких не перевищувала 10, а число мешканців, мабуть, — 100 чоловік. Громади у населення з розвинутим землеробством (культури кереш, мальованої та лінійно-стрічкової кераміки) були більшими, про що свідчать величина будов (від 12 до 280 м2) та їхня кількість.

Однак матеріали громадських азово-дніпровських та києво-черкаських могильників свідчать, що їхні общини складалися з чоловіків та жінок двох родових груп, тобто були гетерогенними. До останніх відносять общини, які включають представників декількох родів, як чоловіків, так і жінок. Однак у цих могильниках переважали померлі однієї з двох родових груп, що дає змогу припустити все-таки 'існування основного родового ядра та нечисленність представників другого. Подібна структура могла складатися за кризових ситуацій, які, на думку В. Р. Кабо, були звичним явищем у первісній історії. Саме пластичність, гнучкість, внутрішня мінливість первісної громади, її' вміння пристосовуватися до наявних екологічних, демографічних та соціально-економічних умов були причиною, що зумовила стійкість цього інституту[93].

Для відтворення людських ресурсів однородова громада повинна була спиратися на шлюбні зв’язки з іншими громадами. Значення цих зв’язків у добу неоліту зросло. За умов низького рівня розвитку виробничих сил окремі громади були не застраховані від господарських криз та ворожих нападів, які тоді почастішали, оскільки загальне збільшення кількості населення призводило до порушення майнових прав та до використання чужих мисливських і риболовецьких угідь, крадіжок, потравів посівів. Траплялися також навали з метою захвату дітей та жінок для збільшення розмірів своєї громади. Всі ці обставини вимагали зміцнення міжгромадських контактів, чому сприяли проживання членів одного роду у кількох громадах, шлюбні зв’язки, регулярні обміни матеріальними цінностями, періодична взаємодопомога.

Склад громад міг бути нестабільним, але стабільною залишалась їхня територія, що мала визначені кордони або центр, як символічний, так і реальний, — який-небудь елемент ландшафту. Земля розподілялась так, аби створювати для групи сусідів громад найсприятливіші умови природокористування в усяку пору року. Це здійснювалося через обмін територіями та ресурсами. Коли, наприклад, посуха загрожувала залишитися будь-якій з громад без засобів до існування, остання знаходила їх на землі сусідів, з якими була пов’язана родинними та шлюбними узами[94].

При загальній близькості неолітичні громади мисливців та рибалок відрізнялись від громад, що вели виробниче господарство. За умов привласнюючої економіки громади мали гнучку організацію, чисельність членів якої періодично змінювалася, що було безпосередньо пов’язано з природно-кліматичними умовами, видобутими ресурсами та внутрішньою соціальною напруженістю[95].