Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 966000103
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, антропологів, усіх, хто цікавиться історією нашої землі.
Аналіз поховального обряду та статево-вікового складу показав, що у кожній культурі є дві великі групи поховань, що відмінні за орієнтацією небіжчиків та набором інвентарю. Так, для поховань маріупольської області, орієнтованих головою на захід, характерними у складі поховального інвентарю є зуби оленя, черепашки Unio, ікла кабана з отворами. Поховання, що мали східну орієнтацію, супроводжувалися крем’яними виробами, платівками з ікол кабана, намистинами з різних матеріалів.
У києво-черкаських могильниках дніпро-донецької культурно-історичної області дві групи поховань різняться орієнтацією, положенням рук небіжчика та, меншою мірою, інвентарем. Для поховань, орієнтованих на північ, прикметними є витягнуте вздовж тіла положення рук, прикраси із зубів риби та оленя. У поховань південної орієнтації кисті покійників здебільшого були складені на тазових кістках, а серед інвентарю рідко трапляються зуби риби та оленя і значно частіше — кістяні вістря.
У азово-дніпровській та києво-черкаській культурах відомі могильники, що складаються з поховань однієї з груп, та некрополі з одночасним похованням обох обрядових груп. Пояснити існування у рамках однієї культури двох типів поховань можливо, лише припустивши, що вони віддзеркалюють дві родові поховальні традиції. При цьому могильники з похованнями однієї групи можна вважати родовими; некрополі, де поховані померлі обох груп, — громадськими.
Родові могильники азово-дніпровської культури маріупольської культурно-історичної області у незруйнованому стані складали понад 100 поховань. Про їхнє функціонування протягом тривалого часу (близько 500 років) свідчать ярусність поховань та зруйнування найраніших з них. На розташованих недалеко один від одного пам’ятках простежується цікава закономірність: некрополі одного роду, із західною орієнтацією померлих, містилися на правому березі Дніпра; могильники другого роду, із східною орієнтацією, — майже навпроти, на лівому березі. Розташування некрополів двох родів, що підтримували тісні шлюбні зв’язки, на протилежних берегах ріки відмічає В. В. Євсюков[92]. Інший рід, указував він, часто ототожнюється з потойбічним світом, тому між потенціальними нареченими має бути водна перешкода.
Незруйновані могильники першого періоду азово-дніпровської культури складалися звичайно з трьох рядів та належали, мабуть, членам субклану, що жили у близько розташованих поселеннях. Субклан включав, судячи з матеріалів, три лініджи, члени яких ховали своїх померлих в окремому ряді.
Азово-дніпровські могильники були місцем складних поховальних церемоній, що відбувалися, мабуть, у рамках субклану. Для V тис. до н. е. від них залишилися вогнища та звалища каменів на поверхні пам’яток. У першій половині IV тис. до н. е., з ускладненням обряду поховання, на поверхні могильників з’являються жертовні площадки із кістками тварин, розбитим посудом, прикрасами та знаряддями праці. Померлих тоді ховали не в індивідуальних ямах у рамках ряду, а в ямах для численних поховань, контури яких було видно на поверхні, або ж вони мали перекриття та вихід. Судячи з кількості похованих, яка рідко перевищувала 15 чоловік, та з статево-вікового складу, у цих ямах ховали найближчих родичів у рамках лініджа.
Києво-черкаське населення дніпро-донецької культурно-історичної області мало близько 30 поховань, здебільшого однорядних родових могильників. Більшість із них функціонувала протягом тривалого часу, про що свідчить їхня ярусність. Ці могильники розташовувалися на невеликій відстані один від одного, створюючи групи, наприклад біля Вовнізького та Вільного порогів. Загальні закономірності зміни поховального обряду дають змогу синхронізувати могильники усередині груп та припустити їхнє одночасне функціонування. Однак при всій близькості обряду та інвентарю, набір останнього у кожному некрополі групи мав свої невеликі особливості. Наприклад, у групі біля Вовнізького порога для поховань Вовнізького могильника М 1 найприкметніші прикраси із зубів риби, у Вовнізькому могильнику М 3 — їх немає, зате більшість поховань супроводжувалися зубами оленя, не типовими для Вовнізького могильника М 1. У Ясиноватському М 1 некрополі цієї самої групи знайдено черепашки Unio, не відомі у двох інших могильниках, і так далі.
Ці спостереження дають можливість припустити, що києво-черкаські некрополі належали лініджам, а їхні групи фіксують місце поховання членів субклану.
92
Евсюков В. В. Мифы о Вселенной. — Новосибирск, 1988. — С. 53.