Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Наступний етап сегментації племен останньої був викликаний, навпаки, аридизацією клімату наприкінці V тис. до н. е., коли частина степового населення переселяється на північ у нове культурне та природне середовище. Внаслідок цього процесу сформувалися нові культурні спільності: самарська у Середньому Поволжі, воронезько-донська у Середньому Подонні та вірьовкінська група пам’яток у черкаському Подніпров’ї, в басейнах Орелі, Самари та Сіверського Дінця.

Доказом формування маріупольської культурно-історичної області внаслідок сегментації первинного племені є існування у кожної з трьох культур, для яких відомі могильники (азово-дніпровська, нижньодонська та самарська), двох, ймовірно, родових поховальних традицій, які здебільшого співпадають і різняться лише незначними деталями. Це змушує шукати традиції спільних предків для всього маріупольського населення, відкидаючи думку про виникнення спільних культурних рис у поховальному обряді внаслідок тісних контактів або стадіальності розвитку.

По-іншому сформувалася культурна єдність дніпро-донецького населення, що займало майже всю лісостепову Україну. Кожна з культур дніпро-донецької області склалася на місцевій основі. У розвинутому вигляді ці традиції були принесені лише у Надпоріжжя, куди проникли з лісостепу окремі нечисленні групи дніпро-донецького населення. Основи дніпро-донецької культурної єдності були закладені ще у мезолітичний час як наслідок визначеної культурної безперервності, коли підвищена щільність міжгромадських контактів сформувала єдність форм, у яких люди здійснювали свою життєдіяльність. Постійна рухливість мезолітичних колективів, входження до їхнього складу різних об’єднань сприяли розповсюдженню спільних елементів культури.