Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Більшість будов неолітичного часу в Україні мала легку каркасну конструкцію. Носії нижньодонської культури та культури лінійно-стрічкової кераміки будували житла, де плетені стіни, обмазані глиною, та покрівля спиралися на стовпи. Плетені стіни, що кріпилися до стовпів, але без глиняної обмазки, споруджувались у напівземлянках представників культури мальованої кераміки. Більш легку каркасну конструкцію із застосуванням жердин, шкір та землі реконструюють для жител населення дніпро-донецької області, носіїв азово-дніпровської культури та культури ямково-гребінцевої кераміки.

Поява виробничих галузей господарства у давнього населення змінювала характер його праці. Вона ставала регулярнішою та більш розміреною, що було зумовлено сезонними господарчими циклами, що ґрунтувалися на розведенні культурних рослин та свійських тварин.

Розподіл праці серед мешканців громади за доби неоліту мав статево-віковий характер у населення як із виробничим, так і з привласнюючим господарством. У землеробстві на чоловіків припадали найбільш працемісткі роботи: розчищення поля, підготування ґрунту до посіву. З цією метою створювалися робочі групи з членів общини, іноді з запрошенням сусідів-родичів. На ранніх етапах розвитку скотарства велику роль відігравала праця жінок, особливо при розведенні свиней. Але пізніше, із зростанням стада, догляд за тваринами ставав справою чоловіків та юнаків.

Мисливство та рибальство також були чоловічими заняттями, збиральництвом займалися жінки. Вони готували їжу, збирали хмиз, носили воду, доглядали маленьких дітей. Саме жінки, за етнографічними даними, у більшості випадків ліпили глиняний посуд. У суспільствах із привласнюючою економікою жіноче збиральництво іноді давало більшість продуктів харчування. Однак мисливство було важливим фактором соціальних зв’язків і вимагало організованих форм праці, що надавало великого значення діяльності чоловіків в об’єднаному трудовому колективі. Важливою була й солідарність чоловіків-родичів у захисті своєї громади. Вони також займалися виробництвом основних знарядь праці.

Спеціалізації у ремісників за доби неоліту не існувало, але, без сумніву, були майстри, що перевершували інших, насамперед у виробництві знарядь праці з каменю. Однак при цьому вони продовжували займатися і повсякденними справами, пов’язаними з забезпеченням сім’ї та громади продуктами харчування.

Крім внутрігромадського розподілу праці етнологи фіксують міжгромадський, чия роль за доби неоліту зросла з осілістю населення. Остання обмежувала доступ до різного роду ресурсів, передусім до виходів кременю та обсидіану. Крім того, зростання виробничої праці давало інколи надлишковий продукт, який використовувався для обміну. Останній був викликаний не стільки нестачею чого-небудь у колективі, скільки нерівномірністю, браком синхронності у появі як нестачі, так і надлишку у всій сукупності громад. Обмін правив компенсуючим механізмом, що надавав більшої вірогідності виживанню сукупності громад що приймали у ньому участь, і тим самим для кожної з них окремо[88].