Українські билини (збірка)
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Українські билини (збірка)». Краткое содержание книги:
Прибігли, поздрастувались: «Що ти єсть таке?» — питають.
«Я єсть Бух Копитович.
А ви хто єсть такі?» —
«Ми — богатирі». —
«Не може буть, щоб ви були богатирі!»
Ні, богатирі».
«Які ж ви богатирі? Ви мерзавці!» 11 В них серце стало руба,
І вони хоч би його посікать, порубать.
«Ми тебе, — кажуть, — у гріб уженем!» —
«Ні, я вам кажу — ви мерзавці,
Щоб мене у гріб увігнали.
А хочете сили
Бух Копитовича попробувать,
Так ізберіть вісім чоловіка,
Сім чоловіка попробують
Бух Копитовича сили,
Будуть воюваться, яка в мене сила —
Оце мені сім год пішов, — А восьмий буде за свідителя, Буде дивиться, як ми будем воюваться». — «Ти утечеш!» — «Ні, я вас не боюсь, я на цім місці буду. Ви приїздіть з тими богатирями, Так ми і зробим тут воїнство» 12. Розбіглись вони на своїх конях добрих І позвали богатирів, Вони знають, де вони проживають. Ось і прибігло вісім чоловіка. Вони і сказали, що він сказав, Та [ще] кажуть: «Ми його, сучого сина, Могли б і удвох кості посікти, А він каже, щоб сім чоловік було. Що нам тут і бить у семи чоловіка?» 13 Прибігли, він на тім місці — Здрастуються: «Здрастуйте, господа, Чи ви усі богатирі?» — «Усі!» — кажуть вони. «Які ж ви богатирі? Я думав, що богатирі — народ прудкий, А ви мерзавці!» Вони так і покипіли. «А, ось ти як, усіх нас зовеш мерзавцями!» — «Ну, як же ви будете мене воювать? Чи шаблею та копіями будете мене колоть, чи як? У мене нема ніякого струменту, У мене тільки кулаки. Мене ваші шаблі і копія не возьмуть, позагинаються 14. А чи не хочете і ви на кулаки?» — «Ми — як ти скажеш. Чи на кулаки, так на кулаки — ми согласні!» —
«Ну, давайте.
Зложіть свої струменти на землю,
Коней попускайте,
А ти, восьмий, стій на коні,
Дивись на наше воїнство,
Ти будеш за свідителя
І будеш богатирям розказувать,
Що такі-то набігли у степу
Буха Бопитовича —
Сьомий год пішов,
А він на сім богатирів став воюваться». Поскидали свої струменти,
Підходять до нього і кажуть:
«Хто ж буде зачинать?
Ми до тебе приїхали, як у гості,
Так ти і зачинай, Буху Копитовичу,
І нас коштуй попереду!» —
«Як же ви согласні:
Як ви тепер стоїте
Чи, може, ви станете один проти одного? І як у вас: чи у груди, чи у плечі?» — «Як знаєш». —
«Ні, мені по грудях жалко 15,
Розіб’ю, бува, груди,
А буду бить у плечі».
І стали вони в один ряд усі,
В одну сторонку.
«Ану, — каже 16, — нехай Бух Копитович
Попробує богатирської сили».
Розмахнув свій кулак
Та як бухнув у плечі крайнього,
Так три чоловіка у землю ввігнав,
Так і угрузли,
А чотири зверху.
«Ну, йди, — каже він на того, що був за свідителя, — Дивись, чи живі твої богатирі? А сам не бійся, я тебе не трону». Той устав, подивився: «Які там живі, вони давно вже неживі!» — «Ну, копай на своїх товаришів яму копієм і шаблею 17. Треба їх так не кидать, А треба їх у сиру землю загорнуть». Вирив той яму,
Поукидали,
Позагортали.
«Ну, богатирю, чи ти чув такого богатиря?» —
«Ні, такого не чув і не бачив». —
«А ви розсердились,
Що я вас мерзавцями назвав,
Та хотіли мене погубить!
Ні, мене не погубите.
Ти тепер по усьому світу їдь
І заказуй усім,
Що ти такого богатиря не бачив,
Що сім богатирей одним кулаком убив.
І щоб ви усі зібрались до мене:
Я буду коло синього моря.
Там мене шукайте,
Там мене найдете.
А я вам що-небудь там проповідую.
Над вами нема старшого, Над вами старший той, хто вас подужає 18. А тепер буде над вами Бух Копитович старший». Богатир поклонивсь і поїхав собі. Бух Копитович пішов к синьому морю. Там скали, гори великі, Самий камень у двадцять аршин угору 19. Він прийшов і ходить Понад синім морем, Попід тими скалами. Ходить, а там пісок. І найшов у піску стежечку, І пішов цією стежечкою. Дійшов до гори, до каменя. Стежка звернулась у куточок. Він туди, у той закуточок, А там нікого нема — Камінь самий. Він став і стоїть.
Узяв на долоню і гладить по каменю.
І найшов сучечок, як горошину.
Тоді за той сучечок пучками узяв —
І одчиняються двері.
Кімната велика, золота, так і сяє.
Стоїть у кімнаті стіл, стільці,
А кімната порожня — нема нікого.
Походжає сюди да туди по кімнатах
Бух Копитович,
Руки назад заклав.
Ходив, ходив
Да тим богатирським голосом як обізветься, Так аж кімната затрусилась. «Лебідка, чи ти тут?» 20 — каже. «Тут, Буху Копитовичу». — «Чи не можна мені їсти подать?» — «Єсть, — говорить, — можна». Кулаком Лебідка як ударить по столу, Так стіл зараз і набрався Наїдками і напитками усякими. «Ну, тепер, Буху Копитовичу, Що вам желання, те і пробуйте, — Каже Лебідка, —