Українські билини (збірка)
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Українські билини (збірка)». Краткое содержание книги:
14 Змій таким вчинком обриває родинні зв’язки своєї жінки з її родиною і хоче, щоб вона була повністю віддана новій його сім’ї.
15 Горох тут виступає символом туги, водночас пустити горох за водою — це передати своє бажання. В даному випадку Оленка просить, щоб її визволили з нелюбого шлюбу, з неволі.
16 Обіймище — тіло в обхват руками.
17 Три пуди — 48 кг.
18 Цікаво, що ковалі виливають тут не булаву, а тільки кулю — булави були ще свинцеві чи олив’яні, отже, ковальське ремесло не було ще досить розвинене.
19 Грошові обчислення подано з того часу, коли оповідалася билина-казка.
20 Тобто: «А тобі нічого братися!» Підкреслення, що Котигорошко не був велетнем і зовні не справляв враження людини надзвичайної сили.
21 Юхта — вироблена в певний спосіб шкіра.
22 Мішок чи торба були з білого полотна. Обілив — тут означає «сховав».
23 Він — тобто бугай-третяк.
24 «Молодець» часто у билинах та казках виступає синонімом слова «богатир». У передмові йшлося, що слово «богатир» пізнішого походження, а «молодець», «юнак» — архаїчніші.
25 Оленка, як показує подальший текст, не знає, що Котигорошко — її брат. Вона зустрічає людину свого племені і зве його «братиком».
26 Токи вистругані — тобто вирівняні, вистругана земля — вирівняна земля.
27 Срібний, золотий — тут не позначка, якої барви чи з чого був зроблений тік, а визначення якості. Кажуть, наприклад: той сусід срібний, а той — золотий, той сусід добрий, а той — ще ліпший. Або золотий хлопець — чудовий хлопець.
28 На цьому, мабуть, первісний текст билини закінчується. Обривається тут і поетичний текст. Записувач відчував поетичний ритм билини і позначав його крапками чи тире — про це згадувалося в преамбулі до цього розділу. Далі подається текст прозаїчний, доданий до билини як один із казкових мотивів.
29 Цікаво, що лубок (нижня частина липової кори) в попередньому тексті Котигорошко на себе не навивав. Це також свідчить про запозичення кінцівки з іншої казки. Кирило Кожум’яка та Ілля Муромець навивали на себе смолу з коноплею.
3 °Cвідчення того, що ворота були подвійні.
31 Оповідач усвідомлює, що герої билини жили колись дуже давно, через що й подає таке застереження. Цікаво, що Котигорошко не повернувся додому, а осів на чужій землі — свідчення того, що йдеться про часи, коли племена ще вільно переміщалися й легко міняли місце проживання.
ПРО КОТИГОРОШКА. Друкується за виданням: Етнографічний збірник. — Т. XIV. — Оповідання Р. Ф. Чмихала/ Зібрав В. Лесевич — Львів, 1903 — С. 213–218.
Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.
СТАВР ГОДИНОВИЧ 1
У стольному місті Києві на бенкеті в ласкавого князя Володимира похвалялися князі, бояри та всі гості прихожі: той добрим конем, той вбранням шовковим, той селами з присілками, той містами з передмістями, той рідною матінкою, а той молодою дружиною. Один Ставр Годинович молодий із землі Ляховецької 2 мовчки за столом сидить. І звернувся до нього Володимир стольнокиївський:
— Ти чого, Ставре Годиновичу, не хвалишся нічим? Чи немає в тебе сіл з присілками, міст із передмістями, чи добрих коней немає 3, чи не славна твоя рідна матінка, чи не гожа твоя дружина молода?
— Хоч і є в мене, — відповів Ставр, — села з присілками, міста з передмістями, ще й добрі коні є, не личить мені, молодцю, цим хвалитися; хоч і славна в мене рідна матінка, та й це для мене не хвальба; хоч і гарна моя дружина молода, не бажаю нею хвалитися — може вона всіх князів-бояр приманити, а тебе, Володимире, з розуму звести.
Зразу всі на бенкеті замовкли і до Володимира звернулися:
— Засадимо Ставра в льохи глибокі тоді нехай дружина його молода нас, князів-бояр, усіх приманить, а тебе, Володимира, з розуму зведе.
Та був якраз тут у Ставра свій чоловік, сів він на Ставрового коня і помчав у землю Ляховецьку до тієї Василиси Микуличівни 4.
— Сидиш ти, Василисо, дочко Микулича, та розкошуєш, а твого Ставра Годиновича тим часом у льохи глибокі посадили — похвалився він тобою, дружиною молодою, що можеш ти всіх князів-бояр приманити, а Володимира з розуму звести.
Стала міркувати Василиса Микуличівна:
— Грошима викупляти мені Ставра — не викупити, силою виручати Ставра — не виручити, можу лише визволити його своєю кмітливістю жіночою.