Українські билини (збірка)
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Українські билини (збірка)». Краткое содержание книги:
Вони й поїхали.
А він царя присогласив у свою палатку,
Цар сів у його палатці.
Сидять вони з царем, розбалакують.
За три години їдуть усі чисто богатирі сто сімдесят чоловіка. Приїхали, з коней попоскакали й усі разом крикнули:
— Здрастуй, орле Буху Копитовичу! 38
— Здрастуйте, господа богатирі. Бог послав нам царя вашого і нашого. Хоч я од нього сильніш, то я йому покоряюся 39, так і ви усі должні. Так цар буде дивиться на той стовп, що я найшов, так і ви усі подивитесь.
Од палаток за одні гони
Стовп стоїть.
Привів він їх усіх,
І царя, і богатирів, до того стовпа:
«Дивіться, господа, на той стовп.
Хто його може розбить?
Чи ви, господа богатирі,
Чи Бух Копитович може його розбить?»
І читає він підпис на шапці про той стовп.
«Ми ніяк отого стовпа не можемо розбить!» — «Хоч чим хочете, його воюйте». —
«Нічим не можем його воювать і розбить». — «А [Бух Копитович], —
Можу його своїм кулаком розбить. Розсиплеться він на дрібен мак». — «Як у вас сила, то у вас і посиплеться, А ми його не розіб’єм». — «Як ви його не розіб’єте, То щоб ви присягли мені, І щоб ви мені поклонились, Як люди царю і Богу поклоняються, І щоб ви мені служили по чотири чоловіка,
І щоб ви знали зміну, Хоч по тижнях, хоч по місяцях, І все робили, що я закажу: Чи самовар ставить, чи почистить, чи що!»
Він зараз до царя:
— Дайте йому присягу.
Цар сказав, щоб вони підняли руки угору і присягли 40, що будуть служити по його й вік.
— Тепер підем у мою палатку, вип’єм, закусим, оддихнем, а тоді підем цього стовпа воювать.
Пішли всі у палатку — цар, Бух Копитович і всі богатирі. Бух Копитович і каже:
— Лебідко, палаток щоб прибавить, бо маю гостей багато! Да їсти нам подавай.
Зараз Лебідка усе й зробила: палатки прибавила, напитки, наїдки подала. Бух Копитович сів з царем у одній палатці, їдять. Богатирі теж посідали по палатках і стали їсти. Поїли, подякували, полягали спочити; полежали півтори години, відпочили.
— Ну, підем, ваша царська величносте, і ви, господа богатирі, до стовпа. Повидите, як я буду воювать отой стовп і зміїв. Лебідко, обмахни шовком мені правую руку!
Узяла Лебідка, обмахнула хороше, обв’язала 41. Тоді й пішли ік тому стовпу. Прийшли до того стовпа, тоді і сказав Бух Копитович:
— Одходьте, ваша царська величносте і ви, господа богатирі, на сім верст од того стовпа, а на восьмій версті становіться. Рівнеє тут місце — видно буде.
Одійшли вони і стали на восьмій версті.
І сказав він:
«Котрий не видержить стоя, Так припади до сирої землі. Хоч земля і буде труситься, Держись за землю — не бійся!» Вони і слухають,
А Бух Копитович ходить кругом того стовпа,
І забрав голову угору, І попросив Господа: «Господи, поможи мені отой стовп розбить
І зміїв побідить». Просить Бога і кулаком розмахує. Три рази сказав, Три рази кулаком махнув. А тоді як бухне у стовп, Так той стовп і посипався у дрібен мак,
І земля на сімдесят верстов затрусилася,
І провалилась бездна
На сім верст у округи,
І зробилось озеро,
І вода пополам із кров’ю стала.
І хто її нап’ється,
Той пропаде.
І взяв він,
І пішов поверх води, І вийшов на сухе. Прийшов до богатирей: «Що, чули ви?» — «Як не чули ми,
Як ми од землі на аршин два-три одскакували, А потім до сирої землі припадали». І питає цар:
— Чого вода там нечиста?
— То Бух Копитович, — із кров’ю вода, бо там були змії із жонами і з дітьми. Прошу тепер знову до палаток.
І давай пить-гулять. Попили, погуляли. Цар проситься:
— Одпустіть мене, Буху Копитовичу, додому, і прошу вас до мене у гості. Тільки подасте мені звістку, щоб я знав, коли ви будете.
— Од’їжджайте з Богом, ваша царська величносте, а я до вас прибуду.
Попрощались вони, поцілували в руку: той того, а той того 42, остався тепер Бух Копитович з богатирями.
— Ну, господа богатирі, тепер од’їжджайте собі, а мені оставляйте чотири чоловіка і шукайте мені жони на мою силу, хоч наполовину.
Вони сказали:
— Будем шукать, Буху Копитовичу. Вони роз’їхались, чотири чоловіка осталось. Оддихнули. Тепер — у дорогу.
У Буха Копитовича коня нема.
Він — піхота 43,
А богатирі на конях сидять.
Один уперед їде,
Два по боках,
А один іззаду 44,
А Бух Копитович посередині іде.
Довго-недовго,
Пройшли верст десять,
Аж біжить кіньми (становий, чи що?) 45 кричить: «Звертай з дороги!» А Бух Копитович богатирям: