Українські билини (збірка)
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Українські билини (збірка)». Краткое содержание книги:
«Хіба він мене старший? Старшого мене і в світі нема. Мені цар поклоняється, А цей не поклоняється. Хіба йому буду звертати да поклоняться?» Добігає (той становий) і прямо летить на них. Тут передній богатир і каже: «Богатирі, уперед!» Вони всі і вискочили уперед. «Хто ти єсть такий, що не звертаєш?»
А той кричить:
«Хто ви такії, сукини сини, що не звертаєте?» А Бух Копитович і каже: «Покажіть йому, як звертать». Вони кинулись, витягли його з карети
І як стали плітьми бить,
Так сюртук 46 і всю шкуру побили.
Він кричить, проситься:
«Я не знав!
Я буду звертать і другим заказувать!»
— Ну, тепер, — каже Бух Копитович, — киньте його у карету, нехай собі їде додому.
Вони укинули, і повіз його кучер назад, додому.
Убік видать сад великий, А Лебідка обізвалася і каже: «Ото мого давнього хазяїна сади, Самого старого Змія — Жеретія 47, Так підім до нього в гості, Щоб ви його пригостили». Пішли навпростець, Дійшли до того саду, А там кімнати каменні стоять, Камінь-барканом 48 обкидані, До воріт два леви люті стоять поприковані, Такі, що людей їдять, Крім свого хазяїна, нікого вони не пустять,
Розірвуть і з’їдять.
Дійшли до воріт.
«Не ідіть, се такі леви, —
[Каже Лебідка], —
Що й вас розірвуть,
А надівайте шапку невидимку,
То вони вас не побачать» 49.
Бух Копитович
Зараз на себе шапку-невидимку, Пішов, вони його й не бачать. Один богатир з одного боку іде, А другий — з другого. Як дійшли, так зараз шаблями Тим левам голови і позрубали, Той того, а той того. Пройшли ступнів двадцять — Ворота і два ведмеді люті поприв’язувані.
Шапку він надів,
А богатирям загадав —
Вони голови тим ведмедям поздіймали. І пішли вони тоді у сад прямо. Тут слуга Змієва [їх] увиділа, І його розбудила, І говорить, що прийшли якісь богатирі,
Ваших левів та ведмедів покололи,
І тепер у сад пішли,
І усе розоряють.
«Недовго розорятимуть, —
Поки я добіжу до них».
Узяв шаблю зручную
І побіг до них, лютий такий — вогонь аж пашить. Бух Копитович шапку надів, А вони (богатирі) — по боках. Змій 50 біжить повз їх, а їх не бачить.
«Ну, богатирі, чи поб’єте Змія без мене?
Бийте його!»
Той з того боку, а той з того боку копієм його як настромлять, Так він до землі упав, А вони його й посікли, порубали, Богатирі самі, той і не мішався. «Тепер підем, — каже він, — на богатирей!»
— Ні, — кажуть, — дозвольте піти в його кімнату, у нього срібло-злото має бути, ми заберем.
— Ідіть, як вам треба, — каже, — беріть.
Вони пішли, поперекидали все, сундуки поодбивали, забрали, що знайшли, в свої кишені, а Бух Копитович не брав собі нічого 51.
Тоді він написав, що йде до білого царя у гості. Ішов ще діб троє-четверо — заходить у город. У городі дзвониться, скільки є церков — усі дзвонять, і цар вийшов назустріч, і два полки солдат з собою узяв 52. Дійшов він до царя, цар йому поклонився, хліб-сіль йому у руки дав, він узяв, тоді вони привітались, поцілувались. Просить тепер цар його у свій дім. Привів його цар у свій дім. Привітався він із царицею, поклонився. Не знають, де його й посадить, бо такого богатиря другого нема і в усім світі.
Давай він гостювать, і богатирі із ним, їх однаково з ним поштують. Попили, погуляли троє діб.
— Чи не чули ви, щоб на мою силу та дівчина 53 була, пудів щоб на двадцять чи хоч би на вісімнадцять? 54
«Ні, не чував, такої нема». — «3 тим і прощавайте!» — каже. «Щасливо, коли не хочете гостювать».
І пішов собі.
А богатирі по усьому світу розсипались,
Йому жінку шукають, Щоб була на його силу, хоч наполовину.
І найшли вони царівну у Дівочому царстві 55,
А вона сама і царствує,
І сили у неї сімнадцять пудів.
Приходять вони до Буха Копитовича
І кажуть, що найшли таку в такому-то царстві. «Ну, — говорить, — як найшли, то ведіть».
Зараз схватилися і пішли у те царство.
Ішли довго-недовго, приходять.
Як дійшли, він письмо подав отій царівні:
Що прийшов до тебе, царівно, Богатир Бух Копитович у гості. «Як прийшли, — каже, — нехай ідуть у мій дім». Прийшов він із богатирями, Ввійшов у царський дворець. Богатирі іздали коні свої на конюшню, А самі ідуть за Бухом Копитовичем. Ввійшли, він як обізвався: «Здрастуй, царівно!» — так затрусилися кімнати усі.
— Сідаєте, оддихайте на стільцях, гості мої, — просить царівна.
Посідали на стільцях. Служебки страви несуть. Поїли, подякували. Погостювали троє діб. Він ще не казав, що буде її сватать, а на четверту добу каже:
— Питайте нас, чого ми у ваше царство забились. Ми забились у ваше царство, щоб ви були мені жоною, а я вам мужем.