Українські билини (збірка)
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Українські билини (збірка)». Краткое содержание книги:
Що вам надо, то я буду і подавать». А сама коло порога стоїть. Бух Копитович напивсь, наївсь хорошо. «Тепер, — каже, — Лебідко, хоч прибирай». Лебідка зараз до стола — прибирає.
«Ні, стій, не прибирай, і ти поїж».
Налив чарочку горілки 21: «Пий!»
Вона сумнівається.
«Пий!» — він каже.
Вона випила і каже:
«Спасибі вам, Буху Копитовичу,
Я своєму первому хазяїну
Як служила тридцять літ,
То за тридцять літ не дав мені
І чарочки горілочки,
А ви первого дня дали мені
Чарочку горілки і їсти позволили». —
«Ти согласна, Лебідко,
Що куди я піду, так щоб і ти йшла?» — «Я согласна, — говорить, — Я свого старого хазяїна кину, А лучче вам служить». — «Ну, Лебідко,
Нема в тебе капелії, музикантів?» 22 — «Є, — каже, — у мене капелія, Дванадцять чоловік музикантів». — «Подай їх мені, нехай же вони заграють». Лебідка до столу приступила, Б’є кулаком об стіл і кричить: «Музиканти, вискакуйте, Буху Копитовичу та заграйте!» Вискакують із шафи 23 Дванадцять молодців-музикантів І давай же грать Буху Копитовичу. Як же заграли, Так йому показалося, Що кімната надвоє розділяється. А Бух Копитович по кімнаті ходить, Та як ударить ногою, Так камінь на дрібен мак сиплеться. Грали, грали, Довго-недовго, Дякує Бух Копитович: «Вже досить, господа музиканти, Спасибі вам». Перестали грать.
«Лебідко, насип їм по чарочці горілки!» Лебідка насипає їм по чарочці горілки. «Підходьте тепер, господа, закушуйте!» Підходять, закусують. Подякували Бух Копитовичу, Що він дав їм випить і їсти. «Ви, господа музиканти, чи згодні, Щоб куди я, так і щоб і ви при мені були?» —
«Коли Лебідка согласна,
Так і ми согласні,
Бо як ми у старого хазяїна були,
Так він нам за тридцять літ
Ні чарки горілки, ні закуски не дав».
Лебідка
«Я давно согласна». —
«Підемо ж, хлопці,
А як я вас спитаю,
Так щоб ви передо мною і були».
З тим вони покинули отую кімнату,
І їх як нема.
А Бух Копитович вийшов, пішов. Зійшов він на стовпову дорогу 24, Іде стовповою дорогою. Од синього моря та стовповая дорога На п’ятнадцять верст. Пройшов п’ятнадцять верст Бух Копитович од тих скал, Дивиться, стоїть стовп кам’яний 25 Великий над дорогою. Дійшов до того стовпа, Узяв стіни і змірив. Аж по три аршини косові стіни 26 Та дванадцять аршин косових У того стовпа обіймиці 27, А п’ятнадцять аршин вишини 28, А п’ятнадцять аршин той стовп углиб пішов 29.
І у тому стовпі живуть змії, Самії старшії, Самії богатирі. Дрібнії, так ті живуть по скалах, по норах, А оці комиші собі отії ізділяли 30. І їх тут Змій із жонами і з дітьми, І кімнати у стовпу одділені. І вигнутий той стовп булавою угору 31, А на тій голові невидимка-шапка надіта,
Шовковая шапка,
І кругом неї дорогоцінні камінчики,
У п’ять разів обцяцьковані 32.
І того стовпа,
Скільки не йде мира,
Так ніхто і не бачить.
Дійшов Бух Копитович до того стовпа.
Гляне: шапка як на нього шита І пописана підпись, Що вона на нього шита. Глянув: «Лебідко, чи ти тут?» — «Я тут», — каже. «Це моя шапка?» —
«Оце ваша». — «Як би її дістать?» — «Я полізу, скину, Так вона не розіб’ється». Полізла, скинула. Він подивився, а там написано: «Що б ти, Буху Копитовичу, злапав — побідив 33,
То і Бог тобі поможе».
Узяв він тую шапку,
Надів, порадів він,
Що такую шапку дістав.
«Ну, Лебідко, розкинь палатки 34.
Оддихнем тут».
Вона розбила палатки.
Тоді він каже:
«Нехай тепер музиканти грають,
Обрадуємся тепер,
Що Бог нам таку шапку дав».
Стали музиканти грать, аж біжить шістеркою кіньми білий цар із жандармами і весь апарат при ньому: повозки, служебки й усе 35.
— Ну, господа музиканти, ось добіга білий цар, так грайте погрозній 36.
Стали вони ще лучче грать.
Цар добіга,
А Бух Копитович шапку-невидимку надів.
Добіга цар і на кучера каже: «Стій, де оце музиканти грають?» Ніхто не бачить.
Стояв-стояв отой Бух Копитович, А потім і скинув шапку —
Його цар і побачив. «Здрастуй», — говорить. «Здрастуйте, ваша царська величносте» 37.
«Хто є ти такий?» —
«Я є, — говорить, — Бух Копитович». —
«Де ж то грають, Буху
Копитовичу?» — «Се моя капелія, — каже, — се я розвеселяюсь». — «Чим же ти розвеселяєшся?» — «Тим, що Бог мені таку шапку післав». Прибігає два богатиря, що його шукають
Коло синього моря. Вони вже давно його шукають. А Бух Копитович і каже: «Скільки вас єсть?» — «Нас, — каже, — сто сімдесят чоловіка». — «Сей час щоб ви були сюди, до мене!»