Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Ви особливо багато працюєте і думаєте над тим, аби не розсердити і догодити Вашим московським товаришам-большеви-кам, аби не показатися в їх очах противодемократичними. Ви не бачите того, що цим плодите на Україні таких же товаришів-большевиків і не бачете того, що через большевизм ведете Україну до «Єдіної Росії».
Ви считаете мене зрадником і за те, що я стояв за негайну згоду з Антантою і настоював просити у Французів допомоги — все рівно без цього не обійтися, але чим скорше, тим буде краще. Але Ви всі не маєте горожанської відваги про це отверто сказати, Ви боїтеся проводити тверду владу, порядок, право і через те збудувати сильну Українську Державу. Всього цього Ви боїтеся, бо тоді треба працювати, бо це, бачите, не демократично, а то, що Україна від тої занадто великої демократичности буде покрита пожаром і може зовсім згоріти — Вам байдуже…
А коли наступить уже зовсім тяжкий час, будете тікати за кордон. Нарешті, можу тільки подякувати за ту «нагороду», котру я получив від Вас за 16 місяців активної праці. І требую від Вас регабілітації свойого чесного імени, требую повернення грошей, річей і зброї, забраних у дружини моєї і у мене.
Отаман Петро Болбочан. 10 лютого 1919 р.
м. Станиславів «Отель Уніон».
(Архів С.Цапа (СГД). — Спр. З. — Б/н. Машинописна копія.)
Документ № 8
Рапорт отамана П. Болбочана Міністру військових справ УНР О. Шаповалу 438
Не пізніше 10 лютого 1919 р.
Республіканська дивізія і деякі другі частини Запорожського корпусу, для організації котрої мною вкладувалися всі сили, дивізія, кадр котрої складає елемент національно військовий і абсолютно здоровий, з моїм відходом від Запорожського корпусу безумовно розпадеться. В Українській Армії немає частин з таким кадром і дивитися на цю справу спокійно буде преступно перед Україною. Я, як патріот і військовий чоловік, котрому Республіканська дивізія рідна, звертаюся до Вас, Пане Міністре, котрому всі мої кровні частини вірять также, як і мені, спасти республіканську дивізію. Виведіть її зі складу Запорожського корпусу і поставте її в глибокий резерв для відпочинку і організації, бо инакше, після авантюри проробленої зі мною з дівізії цеї толку не буде під керуванням Волоха, котрий задався метою зруйнувати дівізію і вибити з неї той дух, котрий зміцнювався в національній боротьбі. Другого чекати від… Волоха і не можна — людина він необразована, дика, він же з унтер-офіцерів і прапорщиків низької проби, він без усякої освіти.
Начальником дівізії можна пропонувати назначити тілько республіканця — можна полковника Дубового 439, або полковника Цілюрика 440. Чужий нічого не зробить, бо традиції 2[-го] пішого Запорожського полку сильні, а другий піший Запорожський полк знає уся Україна по його героїчній боротьбі.
В склад дивізії Республіканської прохаю включити всі ті частини, котрі формувалися при допомозі кадру Республіканської дивізії, зразковий курінь пішого полку Івана Сірка, Важкий Дивізіон, Кінно-Гірський Дивізіон, Інженерний Курінь, Залізничний Курінь — ці частини не входять в склад дивізії, а просто при корпусі.
Підкреслюю, дивізія з самого початку істнування своїх куріневих частин, себто з 15 січня 1918 року, веде безпереривну боротьбу і ні разу не була на відпочинку. Бажано булоби поставити дивізію в район Жмеринка-Межибуже-Проскурів. Звертаюсь до Вас, бо більш ніхто не зверне уваги на цю справу, а я маю моральне і службове право постояти за ці рідні мені частини, котрі завдяки дешевим авантюристам-карієристам поставлені на грунт розвалу.
Отаман Болбочан.
Цей рапорт написано і послано з м. Станиславова до Військового Міністра Шаповала. Весь час полковник Болбочан старався допомогти своїм частинам чим тільки міг. Шаповал рапорт залишив без відповіді [31].
(Українське слово (Берлін). - 1921. - 1 липня.)
Документ № 9
Рапорт отамана П. Болбочана Директорії УНР
10 лютого 1919 р.
Голові Високої Директорії.
Бувшого Головнокомандующого Українським
Військом Лівобережної України
Отамана Петра Хведоровича Болбочана
Рапорт
Прохаю Високу Директорію звільнити мене від військової служби в одставку по хворости і по сімейним обставинам з правом і приімуществами, присвоєними моєму рангови і посаді.
Почав я службу на Україні комендантом Республіканського пішого полку 22 листопаду 1917 р. Як що буде призначена пенсія, прохаю розпорядження робити перевод на одеське казначейство.
31
У часопису «Українське слово» ((Берлін). - 1921. - 1 липня) наведено дві телеграми військового міністра О. Шаповала полковнику П. Болбочану:
1) «Копія, ч. 674.
17.11.1919.
6.-30.1547. Станиславів готель Австрія,
Отаманові Болбочанові З одержанням цього Вам належить вирушити через штаб фронту в Підволочиськ до мене до Винниці в моє розпорядження.
4.129. 17–11.1919. Тарнопіль Міністр військових справ
Отаман Шаповал.»
2) «Телеграма Болбочану від Шаповала Станиславів, готель Австрія,
Отаманові Болбочанові.
Копія Ходорів Державному секр[етарю] полковнику Курмановичу557 із штаба фронту
ч. 1041. Подана 18.11. 1 ч. 21 м.
Пильно.
Телеграму мою черга 129. про приїзд ваш до Винниці одміняю крапка прохаю вас подати мені рапорт і документи для ознайомлення з вашим ділом крапка черга 131 лютого 18.1919. Військовий міністр отаман Шаповал»