Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

Просив я, щоби мене пустили за кордон, бо чого ж сидіти на Україні, коли права нігде не найти, а всім заправляють люди, з котрими неможливо працювати. Мене відправили до Галичини, чогож це так? Отаман Коновалець і старшина Чайківський кажуть, що сучасний політичний момент вимагають сього. Слухайте, ми не діти і подібних дурниць не слід казати. «А що партії скажуть?» — говорить пан Чайківський. Мені соромно за людей, котрі такі дурниці кажуть; це можуть говорити люде, яким мій арешт дійсно був необхідний. Знаю, що всім дуже хотілося обвинуватити мене за мій відхід від Харкова і Полтави. Я цього якраз чекав. Але ж Ви побоялися про це навіть питання підняти і то з двох причин — перше всього Ви всі почували себе страшенно винуватими в цій справі і боялися навіть над собою суда, а по друге — межи Вами не було дійсно військових людей, котрі зуміли би оцінити бойову ситуацію (може Тютюнник, а може фендрик?) і зуміли би збудувати проти мене обвинувачення. Навіть коли б я був винен, то прошу експертів дійсно військових розібрати на підставі всіх документів та доказів свідків. Слухайте, Ви всі, у кого була влада в Київі! (Я в такій формі звертаюся, бо не можливо було розібрати, хто править краєм, а розпоряджалися тоді ріжні люди, особливо «фендрики»). Вам було необхідно писати про мене всі ті брудні видумки, котрі появилися в київських часописах? Як що це не Ви писали, то чому ж Ви не заборонили писати мерзоту таку? А може скажете, що і це було необхідно для «політичного моменту»? Ну добре, а «Національний Союз»? Ви є краса і гордість Української Республіки. — А чи не зацікавило Вас, членів Національного Союзу, що той Болбочан, котрого Ви недавно гучно вітали, заарештований як зрадник і злодій? Ні, не зацікавило? Не прийшло Вам на думку, що розвінчувати своїх героїв є позор і для тих, хто се робить. А, я розумію! Я Вам був потрібний раніш, а не тепер, коли Вам здається, що влада уже вся в Ваших руках. Роскішно, а що ж самостійники? В чім Ви мудреці обвинувачуєте мене і за що секретар партії (Андрущенко) погрожував перед представниками Республіканської Дивізії: «Ми його засудимо, він понесе сувору кару». Слухайте, самостійники, за що? От чого Ви навіть не зацікавились моїм ділом. Чи може й для Вас грав ролю «політичний МЕНТ»? Може в карєризмі мене обвинувачуєте? Чи може в тім, що я щиро весь час підтримував партію Самостійників і не боявся сього і в Гетьманські часи? Нагадайте тепер самі про все, особливо хай пригадують всі ті, котрі зараз більш всього нападають на мене. Багато про Вас самостійників не буду писати, бо мені сором за партію. А тепер звертаюся взагалі, до всіх Вас, стоячих на чолі Держави. Ви му сете мене регабілітувати — се являється питанням чести Вашої. Ви мусете дати мені право виїхати за кордон; Ви своїми провокаторськими випадами безумовно підірвали мої сили, як фізичні так і моральні, і служити я уже не можу, про що і рапорт подаю в одставку, а окрім сього я, особливо з Вами, служити не буду. Для мене необхідно аби я бачив, що на чолі Українського Уряду стоять люди практичні, фахівці, чесні, розумні, а не фендрики, авантуристи, інтригани, провокатори. Необхідно, аби я бачив, що ті люди поведуть Україну до щастя, порядку і слави, а не до сорому…