Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

Документ № 7

Відкритий лист П. Болбочана Головному отаману С. Петлюрі, членам Директорії, прем’єр-міністру, начальнику Генерального штабу, голові Українського національного союзу, голові Української партії соціалістів-самостійників, командиру Осадного корпусу

10 лютого 1919 р.

Необхідність примушує мене додати декілька слів до свого першого відкритого листа.

Вам, Панове, відомо, що я сидів арештований в Н[оме] р[і] 22. готелю «Континенталь». Весь цей час (від 24 до 31 січня включно) я добивався кого небудь бачити з наших військових, або загальних керівників, щоб запитати, за що я був арештований. Ніхто не хотів зайти до мене, всі боялися, бо ніхто не міг відповісти на моє запитання… за що? Один військовий міністр отаман Греків не боявся зайти до мене і запитати: «За що ви заарештовані?» Отаманові Грекові ми завсігди вірили і віримо. Звертався я до Отамана Петлюри кілька разів, один раз надіслав йому листа — ніякої відповіді і приняти мене він теж не захотів; а зайти до мене — не було що й думати, не дивлячись на те, що Петлюра жив рядом з моїм номером через стіну (Н[оме]р 21). Всі догоби [29] я не звертався відповідали: нема дома, занятий і т. п. (Коновалець, Мельник 432, Петлюра, Чайківський 433). В той час, за малою виключністю, головними керівниками армії, були «фендрики», до котрих тяжче було добитися ніж перед тим до Гетьмана Скоропадського. Ні, не хотів мене Петлюра прийняти, хай буде так, бо я «зрадник», але він не хотів приняти навіть мою дружину, коли вона хотіла вияснити, у кого має шукати права відносно розбійничого трусу, зробленого у неї січовиками у Київі; вони ограбили все, що у неї було. Трус був по ордеру старшини Чайківського [30].

Пане Отамане Петлюра! Я весь час молився на Вас, я навіть забув Ваш руйнуючий наказ по армії, котрий Ви видали в грудні 1917 р. і котрим Ви на довго знищили молоду Українську Армію та підірвали в неї національну ідею 434. Я не хотів згадувати про цей наказ, я думав, що життя Вас перемінило, однак я помилився. Тепер коли Ви не хочете оцінити обставин, і не хочете вірити, що Україні загрожує страшна небезпека, я можу сказати, що у Вас було щире бажання створити тільки «ореол Петлюри», а не «ореол України», і аби цей ореол не пропав, Ви рішили всю свою вину скинути на Болбочана. Не вірю я більшій кількости Ваших співробітників і деяким з тих, котрі стоять тепер на чолі Республіки. Тепер такий час, коли хата горить, а хто хоче вогонь гасити тим, що буде дути на вогонь, той вже не діяч, той є або хлопчак, або авантурист, або кретин або підлець. Ви окружили себе «єзуїтами» і інтриганами, котрі строго переводять необхідну їм тактику.