Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Що Ви всі робили… Може скажете організовали в тилу армію… Ні Ви не тільки самі не організували армії, а руйнували армію, руйнували дисципліну, мало того, старалися паралізовати навить організацію своїх частин і всякими засобами провоціровали моє чесне імя в Київі і скрізь… Може за те я арештований, що коли я побачив, що Київ [не] хоче вислухати мене і відмахується від мене, як від назойливої мухи, в той час коли я підкреслював страшенну небезпеку для України і коли за це я требував кинути балачки, проводити міцну владу і діло робити… Знаю, Київу це було не по нутру, знаю, що всі зо мною згоджувалися про тверду владу, але боялися відверто про се сказати окрім Січових Стрільців, але їх не слухали, бо бачите це буде проти демократичних і рознузданних принціпів, бо бачите це всіх діячів може скомпрометувати в очах народа і вони бідні можуть свої посади потеряти, а ще проще, діячі наші просто може нездатні керувати і діло робити, а тільки балачками займатися… В останній час перед здачею Полтави, коли я побачив, що мої частини абсолютно не бойоздатні, я відверто сказав в докладі Отаманові Петлюрі, що без допомоги Антанти Україну ми не спасемо, а одночасно з тим пропонував організувати армію дійсну, а не в такім напрямку, як пропонували Осецький, Тютюнник і Компанія.
Скажіть будь ласка, що Ви зробили доброго за весь час. Скажіть но чи було хоть одно Ваше роспорядження з самого початку повстання, котре мало би метою організацію армії, а не популяризацію Ваших імен і не руйнувало би армію, з чим я боровся весь час.
Скажіть но прошу Вас щиро, чи задавалися Ви думкою, що Україна пропадає і що треба щось зробити аби спасти її. Бідна Україна ми боремся з більшовиками, весь культурний світ піднімається на боротьбу з ним, а уряд український іде назустріч большевизму і большевикам. Ви не хочете уявити, що це для України кошмар.
Мене весь час провоціровали, що я реакціонер, зрадник і всяка така штука, але ніхто з цих добродіїв не задається питанням, що я військовий чоловік і ніхто не захоче відповісти мені «що накажете робити мені в той час, коли сторона на військовім стані» — «якої лінії триматися». Мене обвинувачували, що я розганяв селянські з’їзди — де скажіть. Мене обвинувачували в погромних протижидівських тенденціях [то] прохаю Вас добродії укажіть мені зараз такі міри і таке средство, котрим абсолютно можна було би переродити Українця в його відношеннях до жидів… У мене сили не було відповідати за всіх Українців, але погромів я все-таки не допустив. Давно я почував, що проти мене Київ щось затівав, але останній час я рішив їхати до Київа виявити становище і проситися звільнити мене від посади, о чім просив Отамане Петлюру по дротові ще з Полтави, але він не хтів вислухати доклад мій до кінця. 22 січня я мав виїхати до Київа, а в пять годин ранку я був заарештований Волохом, котрий грав в дудку з Тютюнником, Вірко і Компанієй. Після арешту я не хтів кровопролиття і не дозволив Республіканській дівізії іти на Волоха і не хтілося губити людей бо діло й так буде згублено. Всі мої плани по организації, над котрими я працював з старшинами Генерального Штабу, дійсно відповідавшими свойому призначенню, як хваховців, всі ці плани зруйновані і все піде на нуль…
Мене привезли до Київа, як злочинця — за що. Чого Ви не судили мене за всі мої побіди. Місяць назад, трохи навить більше мені лунало по Київу гучне «слава» а чого ж Ви зараз не кричите мені «ганьба»… Може не хвата сміливости, може сором… Наберітеся хоробрости… Самостійники начинайте… давайте тон.
На решті запитаю Вас — хто з Вас краще від мене, хай той кине в мене перший камінь… Хто з Вас більше діла робив, а не наговорив його тільки…
Я маю право на негайну свободу, я маю право на виїзд з України — я заслужив сього, бо я ни в чім не винуватий, а навпаки Ви всі винуваті, бо Ви не можете розбиратись в самих простих життьових питаннях, а лізете в міністри, лізете в керовники Великої Держави, лізете в законодавці, замісць того, аби Вам бути самими звичайними урядовцями та письцями. Ви зовсім не думаєте про те, що маса зараз тільки тішиться Вашими демагогічними викриками, та й то вже не вірить Вам і хоче скинути Вас, зараз вже є звичка і досвід… А в повіти і губернії кого Ви посилаєте. Таких же як і Ви, а як де-небудь попадається людина порядочна і працьовита, Ви спішите таких замінити.