Піонери або Біля витоків Саскуеханни

— Я так і знав, так і знав! — вигукнув Натті. — Вітер доніс до них запах оленя, і бідолашні собаки не витримали! Але я мушу відучити їх від таких витівок, бо ще матиму через них неабиякий клопіт… Сюди! Сюди! На берег, негідники, на берег! Назад, Гекторе, а то я дам тобі прочуханки!

Собаки впізнали голос господаря і, покружлявши у воді, ніби їм і не хотілось відпустити здобич, і страшно було не послухатись, повернули нарешті на берег, де відразу ж почали загонисто гавкати.

А олень, якого підганяв страх, уже встиг проплисти більше половини відстані від берега до човнів, коли помітив нову небезпеку. Він повернув назад, але там були собаки; тоді знову повернув і подався навскоси через озеро до західного берега. Коли олень минав мисливців, задерши голову й розтинаючи стрункою шиєю воду, що кипіла, наче під носом галери, Шкіряна Панчоха раптом захвилювався.

— Славний олень! — вигукнув він. — Які роги! На них можна розвішати весь одяг. Стривай-но, зараз липень, а з серпня вже дозволяється полювати оленів. Отже, м'ясо має бути непогане.

Говорячи так, Натті несвідомо почав прив'язувати до весла зроблену з лика мотузку, що правила йому за трос. Тоді схопився на рівні, кинув у воду цей імпровізований буй і закричав:

— Давай, Джоне! Вперед! Хто ж витримає таку спокусу!

Могіканин миттю відв'язав човен Едвардса від піроги, що від одного удару весла помчала вперед, як метеор.

— Стійте! — закричав Едвардс. — Схаменіться! Згадайте про закон, друзі! Вас же добре видно із селища, а я знаю, суддя Темпл покарає будь-кого, хоч би хто він був, хто заполює оленя в заборонену пору!

Попередження пролунало надто пізно — пірога вже була далеко, а мисливці захопилися гонитвою й не чули юнакових слів.

Олень плив тепер за п'ятдесят футів од переслідувачів, пирхаючи з напруги й страху. Пірога наздоганяла його, танцюючи на хвилях, і Шкіряна Панчоха вже звів рушницю й направив запал, але чогось завагався.

— Стріляти чи ні, Джоне? Не дуже велика честь — убити безсловесну тварину, коли вона не може захиститись. Ні, він кинувся у воду, щоб урятуватись, і я надам йому таку нагоду. Джоне, правуй так, щоб пірога повторювала повороти оленя: наздогнати його неважко, але ж крутиться він, як змія.

Індіанець усміхнувся самовпевненості свого друга, проте все гнав човен із тією самою швидкістю, беручи не так силою, як вправністю.

— Гу! — вигукнув раптом могіканин. — Олень повертає голову. Кидай остень, Соколине Око!

Натті ніколи не вирушав з дому, не взявши всього, що може придатися на полюванні. Рушницю він завжди мав при собі, і хоч сьогодні зібрався на озеро вудити рибу, пірога була повна розмаїтого рибальського і мисливського спорядження. Цього навчив Натті багаторічний мисливський досвід. У гонитві за звіром йому часто доводилося відходити далеко від того місця, де він починав полювання. За кілька років до нашої оповіді Шкіряна Панчоха, вийшовши із своєї хатини на березі Отсего і взявши з собою лише рушницю й собак, вирушив у гори — всього на два чи три дні, а дійшов аж до озера Онтаріо. Колись йому було за іграшку пройти двісті, а то й триста миль, але тепер його м'язи були не такі пружні.