Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Скрипник спробував дослідити російську модифікацію теорії. Русифікація міст за самодержавства призвела до національного антагонізму, що під час революції та громадянської війни відділяв російський і русифікований міський пролетаріат від українського селянства. Той факт, що робітники були однієї національності з поміщиками, природно змусив селян з підозрою ставитися до закликів з боку міського пролетаріату. Це дуже сповільнило розвиток революції, а також забезпечило петлюрівцям основну підтримку в сільських місцевостях. Багато комуністів на такі підозри селян відповідали ще більшою ворожістю до українських прагнень, утворювалося закляте коло. Лебедь став класичним прикладом. На щастя, партія зрештою визнала правомірність вимог, пов’язаних із національними прагненнями українців, і стала на їхній бік. Скрипник пригадав, що закликав до цього в 1920 році й що партія за згодою Леніна зайняла таку саму позицію на XII з’їзді[696].

Скрипник вважав, що альтернативою було б визнати помилки, яких соціалісти загалом допускалися в минулому. За капіталізму питання національної ворожнечі було проблемою тільки самих пригноблених народів і народів-гнобителів, але вищий рівень культурного розвитку народу-гнобителя часто спонукав соціалістів обирати політику, що відштовхувала від них представників пригноблених народів. Він розкрив цю думку на прикладі чесько-німецького конфлікту в передвоєнній Богемії. Хоча міграція чехів у богемські міста поступово чехізувала їх і робітничий клас, культура практично всієї міської буржуазії залишалася німецькою до 1880-х років. Це дало можливість німцям проголосити, що їхня культура вища, тоді як чесько-німецька національна боротьба чимраз більше відображала боротьбу між робітниками й капіталістами. Динаміка економічного розвитку в Богемії показувала, що майбутнє було за чехами, проте німецькі соціал-демократи — самі по собі революційніші, ніж їхні чеські супротивники, — просували згубну псевдо-інтернаціоналістичну політику, яка відірвала їх від чехів і зрештою привела до занепаду. Головний аргумент був схожий на аргумент Лебедя: інтернаціоналізм вимагав наближення до розвиненішої німецької культури. На думку Скрипника, такий підхід міг би комусь здатися інтернаціоналістським, але об’єктивно це був вияв німецького шовінізму. До того ж вищий рівень німецьких культурних та мистецьких надбань просто відображав величезне багатство, зосереджене в руках німецьких панівних класів і накопичене шляхом класового гноблення[697].