Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Скрипник, за його намірами та завданнями, — український Сталін; його слово мало вплив у всіх справах української культури, науки та національних питань. Як і багато інших владних постатей того часу, він, можливо, не почувався комфортно й безпечно в цій ролі. Однак він її прийняв, і це важливіше, ніж питання, як він отримав цю посаду, що давала йому таку владу.

Багато людей у двадцятих роках хотіли стати письменниками та науковцями, а партійні лідери часто прагнули здобути визнання як представники партійної інтелігенції, тобто як теоретики. Перед революцією, і навіть під час громадянської війни віра в теорії була майже містичною — побутувала переконаність, що як тільки хтось знайде правильну теорію того, як треба вирішувати певну проблему, то цю проблему можна вважати практично вирішеною. Коли ж більшовики стали дедалі більше перейматися технічною стороною здійснення владних повноважень, теоретика заступив апаратник. Цей процес можна було спостерігати на прикладі того, як апаратник Сталін переміг своїх опонентів-теоретиків: Троцького, Зинов’єва, Бухаріна. Тим не менш, у міру того, як апаратник витісняв теоретика, його, апаратника, дедалі менше задовольняла його поточна роль — він уже прагнув також стати теоретиком. Таким чином Сталін зробив свій власний прикрий внесок у скарбницю марксистської доктрини. Якщо апаратники були руками партії, то успішні апаратники прагнули стати ще й її мізками.

Після XII з’їзду Скрипник залишився апаратником. Перебуваючи на посадах наркому юстиції радянської України та Генерального прокурора, він глибоко втягнувся у механізми влади, включно з її такими сумнівними аспектами, як убивство 1925 року Котовського, колишнього пробільшовицького отамана; справу його вбивці розглядав Надзвичайний суд, що визнав його винним, засудив і незабаром відпустив на свободу. Глибока залученість Скрипника є свідченням того, що в складі Надзвичайного суду були секретні суди, які мали справу з питаннями, що стосувалися внутрішньої безпеки, і відповідали безпосередньо перед комісаром юстиції. Відносно швидке звільнення вбивці після судового процесу таким судом викликало в декого підозри, що він був чекістом і виконував завдання[683].