Нічний черговий
- Автор: Шоу Ирвин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Леся Валентиновна Маланчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нічний черговий». Краткое содержание книги:
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.
Фабіан знизав плечима.
— Цей готель дуже зручний, — мовив він. — До того ж мені подобається їхній бар. Так чи так, а мені однаково треба було б злітати в Америку. У мене там є справи. Можливо, ми підскочимо на якийсь тиждень у Палм-Біч. Після похорону.
— Америка — дуже черства країна.
— Мені вчувається у вашому голосі образа, Дугласе. — Він потримав у руках пухнастий светр.— Мабуть, він мені не знадобиться.
— У Палм-Бічі, мабуть, таки ні.
— Ви говорите так, ніби я їду розважатись, — Я відчув м'який докір. — Повірте мені, я з більшою насолодою поїхав би з вами в Італію. До речі, вам треба буде залагодити там для мене, пробачте, для нас, одну справу. У мене є там один знайомий італієць, його прізвище Квадрочеллі. Цим італійцям щастить з іменами. Я пошлю йому телеграму, щоб він чекав вас. І ви разом проведете одну нескладну операційну.
— Яку саме?
— Знову цей недовірливий тон!
— Але ж вашу останню операційну аж ніяк не можна назвати успішною.
— Так усе ж обійшлося! — весело вигукнув Фабіан.
— Я не думаю, що в наших справах ми повинні вірити всім до кінця.
Фабіан засміявся, демонструючи прегарні білі зуби.
— Хіба ж про це дізнаєшся наперед? А крім того, я наближаюся до такого віку, коли...
— Майлзе, вас і дубцем не доб'єш,— заперечив я.— І ви самі це чудово знаєте.
Він знову засміявся.
— І все-таки ви повинні зустрітися з доктором Квадрочеллі. Поясніть йому, будь ласка, чому я не зміг приїхати сам. Ви знайдете його в Порто-Ерколе. Туди дві години їзди від Рима. Чудове містечко. Я збирався провести в ньому не менше двох тижнів. Там є гарний невеличкий готель на самому березі моря. Називається «Пелікан». Ідеальне місце, щоб побути удвох з жінкою. — Він зітхнув, згадуючи той гарний готель. — Лілі від нього просто в захваті. Може, ми поїдемо туди трохи згодом. Попросіть номер з великим балконом. А в нашого доктора неподалік звідти вілла.
— Що мене чекає цього разу?
— Передусім я б хотів, щоб ви не були такий похмурий. Я люблю оптимістичних партнерів.
— У мене не такі сталеві нерви, як у вас.
— У мене теж. Вино.
— Що?
— Ви питали мене, що вас чекає цього разу. Я маю намір зайнятися виноробством. Друже мій, люди тепер так п'ють, що було б страшенною дурістю випустити з рук таке діло. Ви помітили, як зростають ціни на вино? Особливо в Америці.
— Не мав нагоди.
— Тоді повірте мені, що це справді так. У Квадрочеллі невеликий маєток поблизу Флоренції. Він виробляє пречудове к'янті. Але в мізерній кількості. Тільки для себе і своїх друзів. Його маєток оточений невеличкими фермами, на яких теж займаються виноробством. Торік ми з ним вирішили скупити все вино в околиці, розлити його в пляшки і під назвою «Квадрочеллі» надсилати у Штати просто в ресторани. Без втручання будь-яких посередників. Уявляєте собі переваги цього бізнесу?
— Поки що ні,— признався я.— Мені досі не траплялося уникати посередників у бізнесі. Але ви, мабуть, знаєте, як це робиться.
— Головне, щоб ви повірили в це, — сказав Фабіан. — Звичайно, в діло треба буде вкласти певну суму грошей. Торік ні в мене, ні в містера Квадрочеллі їх не було.
— А тепер вони у вас є.
— У нас є. Перша особа множини, мій друже. — З виглядом старшого брата він погладив мене по руці. — Від сьогодні і назавжди. Я вже зв'язався з містером Квадрочеллі, тепер він саме робить обрахунки. Я був би вам дуже вдячний, якби ви їх переглянули, а потім зателефонували мені в Нью-Йорк. І взагалі було б непогано, якби ви дзвонили мені кожні два-три дні, скажімо, о десятій ранку. Може, ще щось підвернеться.
— Атож, — сказав я.
— Це сприятиме правильному кровообігу всередині нашої фірми,— додав він весело. — Передайте містеру Квадрочеллі, що я тим часом поцікавлюсь американськими ресторанами. У мене там є деякі знайомі.
— Майлзе! — сказав я.— Скільки ще цікавих ідей спаде вам на думку, а потім звалиться на мою голову?
Він засміявся.
— Ідей поки що немає, вони мене не цікавлять, Ніжне Серце. А ви повинні бути мені вдячні.
— Я вам дуже вдячний.
— Після вечері, — мовив Фабіан, — я вам дам номер телефону і адресу Квадрочеллі. А також адресу мого кравця у Римі. Скажіть йому, що ви мій друг і замовте собі все нове. А ваш теперішній одяг викиньте на смітник. Я вас не дуже образив?
— Навпаки, — відповів я бадьорим голосом. — Я вас добре зрозумів. Коли ми знову побачимось, я вас уже не компрометуватиму.
— Ну от і чудово,— підсумував він. — Може, дати вам і телефони гарненьких італійських дівчат?