Нічний черговий

Коли я зайшов у номер Фабіана й Лілі, той саме пакував речі. Майлз не звик подорожувати порожнем. У двох кімнатах стояли чотири великі валізи. Як завжди, скрізь були розкидані газети, розгорнуті на фінансових сторінках. Фабіан укладав речі швидко і охайно: в одну валізу — взуття, у другу — сорочки, складені акуратними стосиками.

— Я повезу небіжчика на батьківщину, — повідомив він. — Це — найбільше, чим я можу йому допомогти. Як ви гадаєте?

— Я цілковито з вами згодний.

— Ви мали рацію, — сказав Фабіан. — Наша розписка лежала в лівій кишені. Усі формальності з перевезенням тіла будуть закінчені до вечора. Швейцарці не баряться, коли треба відправити додому мертвого іноземця, йому було всього п'ятдесят два роки. Він забагато метушився. Я подзвонив його дружині. Вона мужньо знесла цей удар. Завтра вона зустрічатиме мене й труну в аеропорту Кеннеді. Вона вже розпочала підготовку до похорону. До речі, ви не знаєте, де Лілі?

— Пішла зробити зачіску.

— Незворушна жінка. За це вона мені й подобається. — Він зняв телефонну трубку і попросив з'єднати його з перукарнею. Чекаючи на відповідь, спитав мене: — Ви зможете завезти нас завтра в Женеву?

— Якщо поліція випустить мене з міста, — нагадав я. — Мій паспорт і досі у них.

— Ах, так, — похопився Фабіан. — Мало не забув. — Він дістав з кишені паспорт і поклав його на стіл. — Ось ваш документ.

— Як вам пощастило його забрати? — спитав я. Хоча, по правді, мене це чомусь не здивувало. З одного боку, я вже звик до його опікувань, з другого — не відчував за собою провини.

— Коли я повернувся до готелю, мені віддав його помічник адміністратора, — пояснив Фабіан. — Кольє знайшлося.

— Хто ж його вкрав?

— Ніхто. Дама заховала його в лижний черевик і забула, де поклала. А її чоловік сьогодні вдень його знайшов. Помічник адміністратора заніс вам у номер письмове вибачення. На вас чекає також розкішний букет квітів і кілька пляшок шампанського... Алло! Алло! — закричав він у трубку. — Покличте, будь ласка, леді Еббот. — Потім обернувся до мене. — Ви нічого не маєте проти, якщо залишитесь на деякий час самі?

— Одверто кажучи, я нічого так гаряче не бажаю.

Від здивування у Фабіана брови поповзли угору.

— Тобто... — почав був він.

— У мене таке відчуття, ніби я вже кілька тижнів беру участь у марафоні, — признався я. — Мені треба відпочити.

— А мені здавалося, що ви непогано розважаєтесь. — У його голосі пролунав докір.

— Кожна людина має право на свою думку, — зауважив я.

— Лілі, — сказав Фабіан у трубку. — Я повинен завтра вилетіти до Америки. На два-три тижні. Хочеш поїхати зі мною? —. Він хвилину слухав, потім усміхнувся. — Моя люба дівчинка! Тоді швидше повертайся, щоб устигла зібратися. — Він поклав трубку. — Вона дуже любить Нью-Йорк. Ми зупинимось у «Сент-Реджісі». Я кажу вам це на той випадок, якщо ви схочете нас розшукати.

— Як же ви обійдетесь без звичної розкоші?