Нічний черговий
- Автор: Шоу Ирвин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Леся Валентиновна Маланчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нічний черговий». Краткое содержание книги:
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.
— Усе це сказав він? — спитав я.
— Дещо я додав від себе,— зізнався помічник адміністратора.— А тепер вирішуйте самі.
Я подивився на Бругельмана. Той відвів очі вбік. У кімнаті, було дуже тепло, але він навіть не розстебнувся.
— Гаразд,— сказав я. І сів на стілець.— Мені нема чого приховувати. Хай шукає. Але поспішайте. У мене об одинадцятій побачення.
Помічник переклав, і поліцейський на знак згоди кивнув головою. Потім показав мені, щоб я встав.
— Що він хоче? — запитав я.
— Він хоче оглянути стілець.
Я підвівся, дивуючись кмітливості поліцейського. Звичайно, якби кольє було сховане в стільці, я обов'язково сів би на нього. Відійшовши, я став спостерігати, як поліцейський спритно обмацує сидіння. Скінчивши, він чемно показав мені, що я можу сісти.
Потім швидко обшукав усі мої речі. Переглядаючи одяг, він чомусь затримав у руках мої лижні штани, і щось сказав помічникові адміністратора. Той, нервово смикаючи гудзик у себе на піджаку, переклав:
— Офіцер поліції Бругельман хоче знати, чи це ваші єдині лижні штани.
— Так,— відповів я.
— А те ви пуф до цього? — Очевидно, поліцейському набридла метушня з перекладом, і він запропонував свій варіант англійської мови.
— У Санкт-Моріці,— відказав я.— І в Давосі.
— У Санкт-Моріці? Маючи тільки оце? — недовірливо перепитав поліцейський.— А тепер ще й приїхали у Гштад?
— Вони зовсім непогано мені служать,— зауважив я.
— Скільки ви збираєтесь тут пробути, містере Граймс?
— Три тижні. А можливо, й більше.
Поліцейський похмуро повісив штани назад у шафу. Потім повернувся до мене спиною, дістав чорний блокнот у пластмасовій оправі й сів до письмового столу, щоб було зручніше писати.
— Мушу ще потурбувати вас кількома запитаннями,— сказав він.— Ваша адреса в Сполучених Штатах?
Я мало не сказав: «Готель «Святий Августін»,— але, схаменувшись, назвав свою адресу на Вісімдесят першій східній вулиці. Принаймні мене не зможуть звинуватити у брехні, хоча це моє помешкання було таке саме тимчасове, як і всі інші.
— Професія? — Поліцейський писав, низько схилившись над столом.
— Я займаюся приватними капіталовкладеннями.
— Банк?
З виразу його обличчя я зрозумів, що мені доведеться пояснити це детальніше. Провалля ставало дедалі глибшим.
— Швейцарський державний банк. Цюріх.— Подумки я дякував Фабіанові за те, що він поклав наші «гроші для прогулянок» на кожного окремо.
— А в Америці?
— Я забрав усі гроші з Америки, маючи намір переїхати в Європу. Економіка...
— Чи були ви колись раніше під арештом? — урвав мене поліцейський.
— Послухайте, — звернувся я до помічника адміністратора. — Я гість вашого готелю. Вважається, що це один з кращих готелів у Європі. Я не повинен відповідати на запитання, що ображають мою честь.
— Але ж це звичайна поліцейська процедура. — Його гудзик уже ледь тримався на своєму місці. — Це стосується не тільки вас. Інших теж допитуватимуть.
Поліцейський, не підводячи голови від блокнота, й досі щось писав.
— Ви знаєте містера Майлза Фабіана? — спитав я.
— Звичайно. Містер Фабіан — один з наших давніх і почесних клієнтів, — сказав помічник адміністратора.
— От і чудово. Він — мій друг. Чому б вам не подзвонити йому і не розпитати його про мене?
Помічник щось швидко забубонів по-німецькому. Поліцейський ствердно кивнув, але сказав:
— Скажіть, чи були ви колись раніше під арештом?
— О боже! Звичайно, ні.
— Ще одна формальність. — Поліцейський встав. — Мені потрібен ваш паспорт.
— Навіщо він вам?
— Я мушу бути певним, що деякий час ви ще пробудете в Швейцарії, містере Граймс.
— А якщо я його вам не дам?
— Тоді мені доведеться вдатися до інших заходів. Наприклад, посадити Вас у в'язницю. Швейцарські в'язниці мають добру репутацію. Але все-таки це в'язниці.
— Будь ласка, містере Граймс.— У голосі помічника адміністратора чулося благання.
— Я сьогодні ж постараюсь побачити адвоката, — зауважив я, дістаючи паспорт з гаманця.
— Це — ваше право, — буркнув Бругельман, запихаючи мій паспорт у кишеню свого плаща. — Думаю, нам з вами ще випаде нагода побалакати. А на сьогодні все.— Він кивнув і вийшов.
Помічник адміністратора заломив руки.
— Від імені адміністрації ласкаво, прошу нам пробачити. Все це просто жахливо.
— Невже? — Я зовсім не збирався полегшувати йому життя.
— У всьому винні безтурботні багаті жінки, що не знають справжньої ціни грошам, — виправдовувався він. — Вони можуть забути в поїзді якусь коштовну прикрасу, а потім битися в істериці. На щастя, ми у Швейцарії...