Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
На заперечення Франка не зважали. Було прийнято рішення перемістити віденських євреїв на його територію. Франк повернувся до Кракова, знаючи, що населення його краю невдовзі отримає поповнення з нових мешканців. Він робитиме так, як йому сказали.
Територія, яка була підконтрольна Франку, незабаром розширилася. Після нападу Гітлера у червні 1941 року на більшовиків, в ході операції «Барбаросса» німецьке військо захопило територію Польщі, яка була під радянським контролем (і колишню австро-угорську провінцію Галичина), яку 1 серпня було приєднано до Генерал-губернаторства. Франк отримав владу над Лембергом, який став столицею дистрикту Галичина на чолі з губернатором Карлом Ляшем.{416} Франк скористався своїми повноваженнями, аби врятувати від затримання у Кракові кількох інтелектуалів, але не професора Лонгшама де Бер’є у Лембергу, викладача Лаутерпахта і Лемкіна. Для нього пощади не було.
Розширення територій спричинило нові труднощі. Внаслідок легких успіхів вермахту, який просувався на східні землі, де жило багато євреїв, Франк отримав під своє підпорядкування понад два з половиною мільйони євреїв по всьому Генерал-губернаторству. Якщо врахувати змішані єврейські сім’ї, кількість була ще більшою — три з половиною мільйони. Франк працював над вирішенням їхньої подальшої долі разом з Гіммлером, і навіть якщо ці двоє не завжди знаходили спільне бачення, Франк, який хотів прислужитися, зрештою вирішив не створювати проблем. Гіммлер приймав рішення, а Франк їх виконував.
У грудні на засіданні уряду у Вавельському замку Франк повідомив, що незабаром у Берліні має відбутися конференція щодо майбутнього євреїв. Вона відбулася у передмісті Берліна, у Ванзеє, під керівництвом обергруппенфюрера СС Рейнгарда Гейдріха і стала початком «великої єврейської міграції».{417} Він також сказав присутнім, що його представником на конференції буде державний секретар Йозеф Бюлер, і закликав колег відкинути «усі співчуття» і не залишити жодних сумнівів щодо значення терміну «міграція». «Ми повинні знищувати євреїв всюди, де ми їх знайдемо і де це можливо, — пояснював він, — аби зберегти структуру Рейху». Читаючи цей запис, так віддано зафіксований у щоденнику, мені стало цікаво: чи його секретарі коли-небудь замислювалися, чи варто фіксувати такі заяви у письмовій формі?
Ванзейська конференція відбувалася у січні 1942 року{418}, тоді, коли Лаутерпахт обідав з Робертом Джексоном у нью-йоркському готелі «Волдорф-Асторія», а Лемкін у своєму маленькому університетському кабінеті у Даремі, що у Північній Кароліні, вивчав декрети Франка. Протокол конференції вів Адольф Айхман і вніс туди запис про досягнення домовленості «очистити німецький життєвий простір від євреїв за допомогою законних заходів», вказавши «примусову еміграцію» як один з методів.{419} Було підготовлено список євреїв, загалом одинадцять мільйонів, 20 відсотків яких перебували під контролем Франка. «Європу буде прочесано із заходу до сходу», — розповідав Бюлер Франку, повернувшись із Берліна. «Евакуйованих» з Австрії євреїв, яких залишилося всього 43 700, буде переміщено до «транзитних гетто», а тоді перевезено на схід, на територію Генерал-губернаторства Франка. Євреїв похилого віку з Австрії і Німеччини спершу відправлять до гетто для літніх у Терезієнштадт. Серед них були мої прабабусі Мальке Бухгольц і Роза Ландес.
Прагнучи мати авторитет, Франк надихнув своїм ентузіазмом Бюлера, а той запевнив Гейдріха та інших присутніх у Ванзеє у цілковитій підтримці з боку свого керівника. Генерал-губернаторство погодиться, повідомив учасників конференції Бюлер, «якщо остаточне вирішення цього питання розпочнеться у Генерал-губернаторстві». «В нас є багато переваг, добрий транспорт і вдосталь робочої сили, тож ліквідацію євреїв можна буде здійснити швидко. Адміністративні органи Генерал-губернаторства забезпечать всю необхідну підтримку», — сказав Бюлер, закінчуючи свій презентаційний виступ у Ванзеї проханням.
Словом, у протокол занесли дуже чітку пропозицію Айхмана: просимо дозволу приступити до вирішення єврейського питання якомога швидше і удостоїтися честі почати цю справу.
Бюлер повернувся до Кракова і повідомив Франку, що пропозицію повного сприяння з боку Генерал-губернаторства сприйняли з щирою вдячністю. Це збіглося з приїздом до Кракова італійського журналіста Курціо Малапарте, якого відрядила сюди газета «Коррієре делла Сера», аби він взяв у Франка інтерв’ю. Франк любив Італію і Муссоліні був його другом, тому радо прийняв Малапарте у Вавелі, влаштувавши приватну вечерю, куди запросив також вищих чиновників з їхніми дружинами. Серед гостей був Отто фон Вехтер, губернатор Кракова, і Йозеф Бюлер, який щойно повернувся з Ванзейської конференції.