Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Малапарте мовчав. «Він надзвичайна людина, чи не так?» — прошепотіла фрау Франк, і на її грубому, пожадливому, захопленому обличчі майнув вираз гордості і переживання. «Це митець, великий митець, з чистою і тонкою душею, — додала вона. — Лише такий митець, як він, може правити Польщею».
Того вечора Франк у Кракові не грав. Через кілька днів Малапарте мав можливість послухати його гру у Варшаві, коли генерал-губернатор приїхав до міста, аби зустрітися з Гіммлером і обговорити невдачі на російському фронті та зміну кадрів на його території. Гіммлер і Франк домовилися, що Отто фон Вехтер, губернатор Кракова, поїде до Лемберга, за 180 миль на схід, аби стати губернатором дистрикту Галичина. Там він замінить Карла Ляша, якого звинуватили у корупції{423}. Також ширилися чутки, що він мав зв’язок з фрау Франк, а дехто навіть казав, що він був батьком малого Нікласа Франка.
Під час нашої першої зустрічі я сидів з Нікласом Франком на околиці Гамбурга на терасі готелю «Якоб», що виходила на ріку Ельбу. Була рання весна, і після цілого дня слухань у суді — Гамбург був штаб-квартирою Міжнародного трибуналу ООН з морського права, — ми сиділи під густою кроною пахучого квітучого дерева, з пляшкою рислінгу і щедрою тарілкою різного німецького сиру.
Нікласові було сімдесят три. Він мав бороду і вразливе обличчя, впізнаване з дитячих фотографій. Він виглядав як якийсь добрий, делікатний науковець, але водночас холодний і цілеспрямований, з твердою вдачею. Нікласові були три рочки, коли Малапарте був у Вавелі навесні 1942 року, тож він не пам’ятав цього італійця, але знав, що той написав про його батька. Я дізнався про це з книги, яку Ніклас написав у 1980-х роках, і яка посприяла нашій зустрічі. Протягом багатьох років він працював журналістом часопису «Штерн» і в 1987 році видав книжку «Der Vater» («Батько»). Ця нещадна й невблаганна критика свого батька зламала табу, за яким діти провідних нацистів мали шанувати своїх батьків (і не вибовкувати забагато таємниць). Англійською мовою було видано скорочену версію книжки під назвою «У тіні Рейху», щоправда, Ніклас сказав мені, що він незадоволений перекладом і тим, що певні розділи було залишено поза увагою. Я знайшов примірник у мережі — десять пенсів, плюс вартість поштової доставки — і прочитав його за вихідні. Потім я знайшов перекладача — Артура Вензінгера, почесного професора з німецької мови і літератури Весліанського університету, який представив мене Нікласу. За ще одним дивним збігом обставин, перекладач книги Нікласа Франка в часи війни був в Академії Філліпса, розташованій у місті Ендовер, де його однокурсником був Елі Лаутерпахт.
Ми зустрілися з Нікласом через кілька тижнів у Гамбургу. Він мені відразу сподобався, ґречний чоловік з добрим почуттям гумору і гострим язиком. Ніклас розповідав про дитинство у Кракові і Варшаві, про життя у Вавельському замку, про випробування, з якими йому довелося зіткнутися, як синові Ганса Франка. Коли як журналіст він поїхав на початку 1990-х років до Варшави, аби взяти інтерв’ю у Леха Валенси, новообраного президента Польщі, вони зустрічалися у Бельведерському палаці, у тій самій залі, де Малапарте слухав, як Франк грає на піаніно.
— Я пам’ятаю, як бігав навколо столу, батько сидів навпроти. Найбільше на світі я хотів, щоб він мене обійняв. Я плакав, тому що він постійно називав мене «fremdi» — чужий — так, наче я не був членом сім’ї. «Ти не належиш до цієї сім’ї», — сказав мені батько, і я розплакався».
Вочевидь, я виглядав дуже здивованим, тож Ніклас роз’яснив детальніше:
— Лише згодом я дізнався, що мій батько вважав, що я не його син, а син його найкращого друга Карла Ляша, губернатора Галичини; він короткий час був коханцем моєї матері.
Зрештою Ніклас про все дізнався з листів і щоденників своєї матері.
Ніклас Франк з батьками, Вавель, 1941 р.
— Вона була справжньою письменницею, — пояснив він, — завжди записувала розмови, навіть ту, що відбулася з моїм батьком після того, як застрелили Ляша. (Навесні 1942 року, через звинувачення у корупції, Ляша усунули з посади губернатора Галичини, а замість нього призначили Отто фон Вехтера. Ляша було страчено або він наклав на себе руки).
Насправді з листів Бріґіт Франк чітко зрозуміло, що батьком Нікласа був Франк. Через багато років правда підтвердилася, коли Ніклас відвідав Хелен Вінтер (уроджену Кравчик), яка була особистою секретаркою Франка в роки перебування у Вавелі.