Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

— Mein lieber Малапарте, — таким словами звернувся Франк в романі Малапарте. — Німецький народ став жертвою бридкого наклепу. Ми не є родом убивць… Ваш обов’язок, як чесної та справедливої людини, розповісти правду. Ви з чистою совістю можете казати, що німці у Польщі — це велика, мирна й активна родина… Що Польща — вірний німецький дім.

— А як же євреї? — спитав Малапарте.

— Зауважте! — вигукнув Людвіг Фішер, губернатор Варшави. — Понад півтора мільйони євреїв тепер живуть на такому ж просторі, де перед війною проживало триста тисяч людей».

— Євреям подобається так жити, — сміючись вигукнув Франковий керівник відділу преси Еміль Гасснер.

— Ми не можемо змусити їх жити інакше, — пояснив Франк.

— Це суперечило б праву нації на самовизначення, — з посмішкою висловився Малапарте.

Франк визнав, що простір, де у Варшаві живуть євреї, є трохи обмеженим, втім, «гидота», в якій вони живуть — це їхнє природне середовище.

— Кажуть, що вони помирають, як щури, — додав він, розуміючи, що ці слова можуть неправильно зрозуміти. І уточнив, що це «всього лиш констатація факту».

Тема розмови перейшла на дітей.

— Який рівень дитячої смертності у варшавському гетто? — спитали губернатора Фішера.

— П’ятдесят чотири відсотки, — перебив Франк, демонструючи неабияку точність. Євреї — дегенерати; вони, на відміну від німців, не знають, як піклуватися про дітей. Однак за межами Польщі формується погане враження, і на це потрібно зреагувати.