Відьмак. Час Погорди
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Відьмак #4
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1038-7
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Відьмак. Час Погорди». Краткое содержание книги:
Пішли далі. Єдиноріг видивився кілька кущиків пожовклих будяків та зі смаком схрупав їх. Цього разу Цірі не приєдналася. Але коли Коник знайшов у піску яйця ящірки, то вже вона їла, а він споглядав. Пішли далі. Цірі видивилася кущик будяків, вказала на нього Коникові. Через якийсь час Коник звернув її увагу на величезного чорного скорпіона із хвостом чи не на півтори п’яді. Цірі розтоптала паскуду. Бачачи, що вона не квапиться їсти скорпіона, єдиноріг з’їв його сам, а скоро після того вказав їй наступне гніздо ящірки.
Це була, як виявилося, цілком вдала співпраця.
Ішли.
Гірський ланцюг усе ближчав.
Коли наставала глибока ніч, єдиноріг зупинявся. Спав він навстоячки. Цірі, яка розумілася на конях, спочатку намагалася схилити його до того, щоб він ліг, — могла спробувати спати на ньому, користуючись його теплом. Нічого з того не вийшло. Коник страхався і відходив, усе ще зберігаючи дистанцію. Він аж ніяк не хотів поводитися класично, як описано в учених книгах. Схоже, не мав ані найменшого бажання класти голову їй у пелену. Цірі була сповнена сумнівів. Не виключала, що книжки брехали про єдинорогів і дівиць, але залишалася й інша можливість. Єдиноріг очевидним чином був єдинорогом-лошатком і як молода тваринка міг цілком не знатися на дівицях. Можливість, щоб коник був у змозі відчувати й серйозно трактувати ті кілька дивних снів, які їй колись приснилися, вона відкинула. Хто б узагалі мав серйозно трактувати сни?
Трохи він її розчарував. Ішли вони вже два дні й дві ночі, а він досі не знайшов води, хоча й шукав. Кілька разів затримувався, крутив головою, поводив рогом, потім гарцював, перевіряв скельні розпадини, грібся копитом у піску. Знайшов мурашок, знайшов мурашині яйця та личинки. Знайшов гніздо ящірки. Знайшов кольорову змію, яку вміло затоптав. Але води не знайшов.
Цірі зауважила, що єдиноріг петляє, не тримається прямої лінії. Росли в неї підозри, що створіння це в пустелі не живе. Що він просто тут заблукав.
Так само як і вона.
Мурашки, яких вони знаходили в чималій кількості, містили в собі кислу вологу, але Цірі дедалі серйозніше роздумувала про повернення до джерельця. Якби вони пішли ще далі й не знайшли води, на повернення могло вже не вистачити сил. Спека все ще стояла страшенна, а подорож змучувала.
Вона вже мала намір розтлумачити це Конику, коли той раптом заіржав протягло, махнув хвостом і погнав галопом униз, між зубатими скелями. Цірі пішла слідом, на ходу гризучи мурашині черевця.
Широкий простір між скелями заповнював широкий піщаний майданчик, а всередині нього виднілося чітке заглиблення.
— Ха! — втішилася Цірі. — Мудрий з тебе коник, Конику! Ти знову знайшов джерельце. У цій ямі мусить бути вода!
Єдиноріг протягло форкнув, йдучи навколо джерельця м’яким клусом. Цірі наблизилася. Заглиблення було великим, щонайменше футів двадцять шириною. Було досконало, рівнісінько округлим, нагадувало лійку, наче хтось відтиснув на піску величезне яйце. Цірі зрозуміла раптом, що така правильна форма не могла виникнути самостійно. Але було вже запізно.
На дні ями щось ворухнулося, і в обличчя Цірі вдарив струмінь піску й гравію. Вона відскочила, впала й помітила, що їде вниз. Ті струмені гравію били не тільки в неї — били вони й у краї ями, й ті осипалися, тягнули донизу. Вона крикнула, наче плавець молотячи руками, безрезультатно намагаючись знайти опору для ніг. Тоді зорієнтувалася, що різкі рухи тільки погіршують справу, посилюють обсипання піску. Вона перевернулася навзнак, уперлася підборами й широко розкинула руки. Пісок на дні ями ворухнувся, пішов хвилями, вона побачила коричневі, гачкуваті кліщі, які вилізли з-під нього — були вони десь із півсаженя довжиною. Вона крикнула знову, цього разу куди голосніше.
Град камінців раптом припинив сипатися на неї, ударив у протилежний край ями. Єдиноріг устав дибки, шалено іржучи, край під ним обсипався. Намагався він вирватися з грузького піску, але дарма — грузнув у ньому все глибше й усе швидше зсувався у напрямку дна. Страшезні кліщі різко заклацали. Єдиноріг розпачливо заіржав, забився, безсило лупаючи копитами передніх ніг у пісок, що просідав під ним. Задні ноги його вже повністю загрузли. Коли він осунувся на дно ями, цапнули його жахливі кліщі укритої на дні потвори.
Чуючи дикий виск болю, Цірі крикнула шалено, вишарпнула кортик і кинулася вниз. Щойно опинилася на дні, зрозуміла, що зробила помилку. Потвора ховалася глибоко, удари кортиком не досягали її через верству піску. До того ж єдиноріг, ухоплений кліщами й затягнутий у піщану пастку, шалів від болю, вищав, бив наосліп передніми копитами, загрожуючи переламати їй кістки.