Відьмак. Час Погорди

Єдиноріг голосно зафоркав. Вона побачила його копита, близько, відразу біля неї. Копита були мокрими. Майже обтікали водою.

Надія додала їй сил, виповнила ейфорією. Єдиноріг вів, Цірі йшла слідом, усе ще не маючи впевненості, що це не сон. Навіть коли втома перемогла, пішла навкарачки. Потім поповзла.

Єдиноріг увів її поміж скель, до неглибокого яру, дно якого було вислане піском. Цірі повзла з останніх сил. Але повзла. Бо пісок був мокрим.

Єдиноріг зупинився над помітним у піску заглибленням, заіржав, сильно вдарив копитом, раз, другий, третій. Вона зрозуміла. Підповзла ближче, допомогла йому. Рила, ламаючи нігті, рила, вигортала. Може, хлипала при цьому, але не була впевненою. Коли на денці заглиблення з’явилася болотиста рідина, Цірі відразу припала до неї устами, хлебтала брудну воду разом із піском, так завзято, що та зникла. Цірі з величезним зусиллям опанувала себе, поглибила ямку, допомагаючи собі кортиком, потім усілася і чекала. Скреготіла піском на зубах і трусилася від нетерплячки, але чекала, поки заглиблення знову наповниться водою. А потім пила. Довго.

За третім разом дозволила воді трохи відстоятися, випила десь із чотири ковтки без піску, з одним намулом. І тоді згадала про єдинорога.

— Ти, напевне, також спраглий, Конику, — сказала. — Але не питимеш бруду. Жоден коник не п’є бруд.

Єдиноріг заіржав.

Цірі поглибила ямку, зміцнюючи її краї камінням.

— Зачекай, Конику, нехай трохи відстоїться.

«Коник» форкнув, тупнув, відвернувся.

— Не сердься. Пий.

Єдиноріг обережно наблизив ніздрі до води.

— Пий, Конику. То не сон. Це справжня вода.

Цірі спочатку зволікала, не хотіла відходити від джерельця. Вона саме придумала новий спосіб пиття, що полягав у витисканні на уста намоченої у поглибленій ямці хусточки, що значніше дозволяло позбавитися піску та намулу. Але єдиноріг наполягав, іржав, тупав, відбігав і повертався знову. Звав у дорогу й показував шлях. Цірі, все обдумавши, погодилася — тварина мала рацію, треба було йти, йти до гір, виходити з пустелі. Вона рушила за єдинорогом, оглядаючись і докладно нотуючи в пам’яті розташування джерела. Не хотіла б заблукати, доведись їй сюди повертатися.

Ішли вони разом цілий день. Єдиноріг, якого вона звала Коником, вів. Був то дивний коник. Гриз і жував бадилля, якого не торкнувся б не тільки кінь, але навіть і зголодніла коза. А коли здибав колону великих мурашок, що вилися між камінням, почав їсти й їх. Цірі спочатку дивилася на те зі здивуванням, але потім приєдналася до частування. Була голодною.

Мурашки були страшенно кислими, але, може, саме завдяки тому не хотілося їй ригати. Крім того, мурашок було чимало, й можна було розім’яти задерев’янілі щелепи. Єдиноріг з’їдав мурашок цілими, вона задовольнялася нутрощами, випльовуючи тверді фрагменти хітинових панцирів.