Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 966000103
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, антропологів, усіх, хто цікавиться історією нашої землі.
Поселення неолітичних мешканців України розміщувалися на підвищених місцях по берегах річок, озер та боліт, займали миси перших надпоймених терас та дюни. Площа поселень та час їхнього існування визначалися господарською діяльністю населення. Провідна роль скотарства або мисливства викликала необхідність створення короткочасних сезонних стоянок нарівні зі стаціонарними поселеннями, що функціювали цілорічно. На стаціонарних поселеннях, звичайно з великою кількістю жител, постійно мешкала частина суспільства, що складалася зі старих людей, жінок та дітей. Дорослі чоловіки могли відлучатися на тривалий час на полювання або відгін стад.
Особливостями сезонних стійбищ, що використовувалися переважно за теплої пори року, є невелика площа і нечисленні культурні рештки. Передусім одиницями налічується глиняний посуд, який, мабуть, робився тільки на стаціонарних поселеннях. На відміну від кераміки, знаряддя праці та зброю підновляли або виготовляли нові безпосередньо на місці, використовуючи крем’яні заготовки чи жовна, що брали з собою. На короткочасних стійбищах важко простежити залишки будівель, мабуть, через їхню легку конструкцію.
Стоянки пастухів, що пасли стадо подалі від стаціонарних поселень, відомі у степовій зоні у сурського та маріупольського населення: біля с. Роздольне на р. Кальміус, с. Семенівка на р. Молочній та нижній шар на острові Середній Стіг на Дніпрі (нижній шар поселення). Серед кісток тварин, знайдених на цих стоянках, переважають залишки свійських тварин.
Мисливські табори існували у маріупольського, сурського, дніпро-донецького та кримського населення, а також у населення з ямково-гребінцевою керамікою. Прикладом такого табору є стоянка біля с. Чапаївка на р. Молочній. Вона була використана лише протягом одного сезону, в її культурному шарі знайдено тільки кістки диких тварин, забитих у теплу пору року.
Найбільші стаціонарні поселення характерні для носіїв культури кереш, мальованої та лінійно-стрічкової керамік. Їхній відносно осілий спосіб життя визначало комплексне землеробсько-скотарське господарство. Стаціонарні поселення, що використовувалися цілорічно протягом досить тривалого проміжку часу, відзначаються товщиною культурного шару та значною кількістю культурних залишків, насамперед кераміки. Їхня площа становила близько 2—3 га.
Рис. 47. Селище буго-дністровської культури на о-ві Базьків. Неоліт, IV тис. до н. е. Реконструкція О. В. Тубольцева.
Керешські поселення, судячи з пам’ятки біля с. Заставне, складалися приблизно з десяти будівель, розміщених по колу. Населення культури розписної кераміки, за даними поселення Дрисино, групувало жилі та господарські будівлі по дві-три, досить безсистемно. Поряд розміщувалися господарчі ями, деякі з них, як на поселенні Рафайлове, мали конічні перекриття. Поза будівлями розташовувалися також окремі глинобитні печі. Інше планування мали поселення носіїв культури лінійно-стрічкової кераміки, де житла були розміщені у рядочок, наприклад на поселенні Торське. Аналогічна забудова і на поселеннях буго-дністровського населення: на Базьковому острові, біля с. Сокольці та ін. Житла в них розташовувалися на відстані 1—2 м одне від одного, були витягнуті у лінію вздовж берега ріки. Компактні групи створювали будівлі дніпро-донецького населення на Лизогубівці та його нащадків на поселенні Мневе.
Неолітичне населення України мало досить розвинуте житлобудівництво, використовуючи для спорудження будівель здебільшого дерево, меншою мірою — глину та камінь. Кожній етнічній групі були притаманні свої традиції, які багато в чому визначалися кліматичними умовами мешкання, господарчим укладом та соціальною структурою суспільства. Ці обставини примушують прискіпливо зупинятися на варіантах житлобудівництва у носіїв різних неолітичних культур.
Керешське ранньонеолітичне населення будувало землянки та напівземлянки видовжено-овальної форми, площею від 70 до 280 м2. Найбільші з них були багатокамерними. Перекриття цих будівель складалося з двосхилої покрівлі, яку підтримували дерев’яні стовпи. Нижні її краї спиралися на землю. Долівка усередині жител часто була рівною лише біля входу, а далі являла собою систему ям різних розмірів, глибини та призначення.