Студії з української етнографії та антропології

Народні українські уявлення про місяць та :юрі в суті мало чим одзначаються од уявлень про сонце. Місяць — це теж «око боже, світило, що поставлене ближче до землі, щоб ліпше освітлювати її пночі; це — молодий бра? сонця, він має великий вплив і на людей, і на тварин, а тому, як свідчить Чубинськнй, народ І молиться кожному молодому місяцю. Фази МІСЯЦЯ також дали багато матеріялу для народних вірувань, але найстаріших з-поміж них ми не знаємо, а щодо сучасних, то вони мають на собі наявну печать середньовічних астрономічних уявлень; уявлення ці підновлені недавньою ще літературою про вплив ріжних «квадр» місяця на тваринний та рослинний світ, яка ще в 50-х роках минулого століття, у формі славнозвісного «бердичівського календаря» користалась безперечним авторитетом в українських сільських господарів. Зорі, згідно з народними уявленнями,— це діти сонця та місяця. Вони, однак, тісно зв’язані з людським життям: кожна людина мас свою зірку на небі, і кади людина вмирає, зірка ця падає та зникає. В деяких місцевостях ці очевидячки астрономічні уявлення зв’язані вже з христіянством, і сам бог запалює свічечки на небі для кожної народженої людини... Так само змінялися й старовинні уявлення про Молочний Шлях (Дорога до Єрусалиму), про комети, що завше віщують якусь біду.

тощо. З атмосферних явищ дощ, сніг та інсй як явища звичайні, що не мають в собі нічого жахливого, мабуть, ие вимикали точно означених вірувань. Явна річ. що ці явища залежать од вищих світових снл (дощ та сніг насилають святі, янголи тощо), але разом із ним. принаймні в сучасних народних уявленнях, видно нахил шукати для них пояснення більш менш раціонального, як-от, що сніг це замерзлий дощ тощо. Геть сильніше мусіла впливати на народну уяву веселка, яку уявляють собі у вигляді якоїсь великої рури чи смика, що втягує воду до хмар, звідки вона падає потім у формі дощу. Ще в більшій мірі здатен був зворушувати фантазію град, то в народних переказах втілений у вигляді вершника, якого бог посилає, щоб карати людей за їхні гріхи; часом, правда, град насилають ріжні лихі істоти: чорти, відьми, відьмаки тощо, І в цьому випадку його можна позбутися відповідними магічними чинами. Так само втілений і мороз, найчастіше у вигляді дуже старого чоловіка, що все морозить своїм подихом. Уявлення про вітри не відзначаються на Україні особливою оригінальністю та мають на собі очевидні сліди середньовічних розумінь про чотири космічні вітри, що їх навіть малювали на сторінках старовинних космографій у вигляді людських облич, як вони дмуть; вітри здіймаються од чотирьох таємничих Істот, що дмуть з чотирьох кінців землі та які підвладні «вітродуєві» - сердитому дідові, що жияе десь далеко за морем,- пережиток класичного Еола. Подекуди п Галичині, однак, вітер втілений у вигляді чоловіка чн жінки з подряпаними ногами, що приходять просити допомоги в людей. Зовсім ииакше та геть оригінальніше уявлений о українських віруваннях вихор. По цілій Україні поширене загальне переконання, що це сам сатана, шо це він або крутиться на своєму весіллі, або просто літає над землею; коли в нього кинути ножа або сокиру, то Його можна поранити, а то й забити, і тоді на тому місці, де був вихор, залишиться калюжа смоли. Але такі спроби дуже небезпечні, бо коли невдало вдарити, то чорт тому, хто в нього кидав, пола має всі кості тощо. А в деяких місцевостях України походження чорта, що творить вихор, пояснюють ииакше; це — діявол, що сім літ був звичайною гадюкою, другі сім літ — полозом, а за треті сім літ у нього наростають крила, і тоді він починає літати, особливо перед грозою, у повітрі, здіймаючи страшний вітер, ламаючи дерева тощо. У гуцулів, як свідчить Шухевич, подібну істоту звуть жорства та уявляють собі у вигляді крилатого смока, що його малюнки трапляються иноді на мідних держалнах гуцульських палиць (екземпляр такої палиці єсть і в Етногр. Від. Р. Музею Імп. Олександра 111), Українські народні уявлення про грім та блискавку, явна річ, також дуже давнього походження, але в наші часи вони вже до певної міри христіянізо-вані. На місце старовинних громових богів, ик, наприклад, дуже мало нам відомий Перун, прийшли вже зрозуміліші для народу втілення, як святий Ілля, архистратиг Михайло та особливо святий Юрій, що має, однак, з канонічним святим тільки те спільне, що він також їздить на білому коневі та списом забиває смока. В народній уяві він оточений цілою зграєю вовків — його собак, і кожному з них він призначає його щоденну споживу Архистра тиг Михайло, святий Ілля та святий Юрій, в народних легендах, під час грози носяться по небі: один — на своїх крилах, другий - на вогненному возі, а третій — на білому коневі, і всі вони полюють на чортів, стріляючи на них громовими стрілами. Така стріла глибоко входить в землю та виходить з неї тільки через сім літ; хто знайде її,— переховує, як святощі, і вона помагає від багатьох хвороб. Отже, виходить, що той огонь, який повстає од блискавки, є небесного походження, і його, явна річ, вважають надпри-