Студії з української етнографії та антропології

шо на Україні відбилося не тільки в цьому, бо ж ми вже бачили його вплив на вірування щодо створення землі.

Окрему та дуже цікаву групу вірувань щодо людей становлять уявлення про ходячих мерців, головно утоплених, самогубців та взагалі людей, що вмерли неприродною смертю, про мавок, упирів тощо. В основі цих вірувань лежить, явна річ, передусім страх, що його викликають мерці, та думка про можливість повороту їх до товариства живих людей. Наслідком цього у всіх оповіданнях про виходців з могил пануючим мотивом стала коли не безпосередня шкода від них, то в усякім разі неприємність та небажаність їхньої появи За єдиний виняток з цього загального правила можна вважати легенди про вмерлу матір, шо приходить до своїх дітей, або як мрець одвідує свою дружину Але звичайно мерці з'являються до живих людей, щоб нага дати їм про яку-нсбудь недбалість, як-от невідправления панахид тощо; коли їх бажання виконано, вони більше не з'являються. Доля самовбивців, утоплених тощо геть гірша: вони зречені на вічне блукання навколо своїх могил чи місця своєї смерти. Потоплі під час купання дівчата, а за другими, безперечно пізнішими варіянтами вмерлі нехрещені діти,- перетворюються в мавок, або русалок. Загально відомі вірування, або, краще сказати, поетичні уявлення про мавок, повніші та колорнтніші на Україні, ніж у Велико росії, являють і собі тільки спадщину од класичних народів, греків та рим лян, хоч і в дуже оригінальному засвоєнню та переробці, та давно вже належать до ділянки фольклору До тої самої ділянки належать і відомі легенди про упирів, що дуже ще недавно на Україні являли собою одне з иайтемні ших вірувань, вийшовши з оповідань про вампірів — тварин з породи кажанів, що живуть у тропічних країнах Нового Світу та ссуть кров инших тва рин, а иноді й людей; ці вірування, перетворивши вампірів у мерців, які встають з могил ссати кров у живих людей, поширились по цілій Європі, а особливо, як кажуть, в Греції, Хорватії, Моравії, Угорщині та Польщі, звідки вони перейшли на Україну, спричинивши велику кількість судових процесів та безліч легенд. В західній Європі чинність вампірів припинялась, коли інкримінованого мерця виймали з могили, одтинали йому голову та палили; на Україні до цього випадку пристосували той самий осиковий кілок, що вийшов такий корисний і для заспокоєння волоцюг-мерців взагалі; а крім того, в могилу кидали жменю маку, бо тоді, не перерахувавши всіх макових зерен, упир не міг вийти з могили.

Щодо живих людей, то їм українські вірування, принаймні сучасні, не надають жадних надприродних сил чи здібностей. Єдиний виняток щодо цього становлять тільки відьми та вовкулаки. Відьми — це звичайні жінки, але з деякими надприродними властивостями, що спрямовані тільки на тс, щоб творити людям всяке лихо в тій чи иншій формі. Звичайна і, так би мовити, спеціяльна їхня праця — це здоювати молоко у чужих корів; притому деякі відьми, а саме — родимі відьми, що мають на відзнаку неве лнчкнй хвіст, можуть доїти й здаля, провертівши тільки для цього де-небудь дірку та після ріжних нашептів заткнувши її чопиком; після того скоро тільки відьма вийме чопика, як через дірку й поллється молоко з тої корови, яку вона собі призначила в думках; а щодо відьом вивчених, які хвостів не мають, то вони ходять до корів з дійницею. І одні й другі відьми можуть перекидатись ріжними тваринами, а навіть і неживими річами. Вони мають вплив на погоду, можуть затримувати дощ та насилати таким способом посуху; своїм чаруванням вони можуть спричинитись до ріжного лиха, хороби і навіть смерти, завиваючи для цього ріжні закрутки (завої, заломи тощо) на полі; роблять навіть спроби вкрасти з неба місяць та саме сонце, утворюючи загьму цих світил. Відьми можуть літати в повітрі дуже далеко, вилітаючи невідмінно через комин иа коті або на якійсь иншій тварині, а найчастіше просто на вінику. Для цього вони варять якусь магічну течу та мастяться нею, явна річ, цілком голі. Звичайною метою такого лету буває вершок Лисої горн біля КиТва, де збираються відьми з усіх сторін на танці та розгульне бенкетування; германські відьми з тою самою мстою збираються на вершку Блоксберга (Брокена). Т^к само, як і упирі, відьми можуть вставати з могили, особливо для того, щоб за якісь кривди, що вони зазнали за життя, мститися на людях, ссучи Їхню кров. На одному з таких оповідань збудована, як відомо, ціла чудова фабула повісти Гоголя «Вій*.