Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— Добре, перекажу.
— Дякую, місіс Волш. Добраніч.
— Добраніч… Раптом голос Кейтової матері зірвався на схлип. — Ні! Стривайте, міс… леді Маріко.
— Я слухаю, — відразу насторожилася вона. Назвавши її „леді“, місіс Волш тим самим давала зрозуміти, що їй дещо відомо.
— Будь ласка, передайте Кейтові та Джейн, щоб вони зв’язалися зі мною. Скажіть їм, що я все знаю. Мені треба з ними поговорити. Обов’язково.
— Перепрошую, місіс Волш, — розгублено мовила Маріка. — Я вас не розумію.
— Ця лінія не прослуховується, леді Маріко. А я вдома сама. Ми можемо говорити відверто.
— Але я нічого не розумію! — майже вигукнула Маріка. — Про що ви кажете?
— Ви… То ви справді не знаєте, де Кейт і Джейн? — тепер уже в голосі місіс Волш вчувалася розгубленість. — Це не ви допомогли їм утекти?
Аліса тихо охнула. А Маріка відчула, як їй у грудях похололо.
— Ви хочете сказати, що Кейт і Джейн зникли? Ви зверталися до поліції?
— Це не справа поліції, міс, — Кейтова мати повернулася від „леді“ до „міс“. — Це… Я просто не можу повірити, що ви нічого не знаєте. Невже я помилилася?
— Послухайте мене, місіс Волш, — схвильовано заговорила Маріка. — Вам неодмінно треба звернутися до поліції. Я підозрюю, що Кейт і Джейн зв’язалися з небезпечними людьми…
— Дурниці, міс. Я чудово знаю, з ким були зв’язані Кейт і Джейн. Це тут ні до чого. Мені відомо, з якої причини вони втекли. Якщо ви не допомагали їм…
— Я ж кажу, що ні.
— …тоді вас це не стосується. Та якщо ви все-таки знаєте, де вони, перекажіть їм мої слова.
— Але я…
— Прощавайте, міс. І прошу — більше не дзвоніть сюди. Це для вашого ж добра.
З цими словами вона поклала слухавку. Маріка машинально вимкнула телефон, повернула його на шафку й розгублено подивилася на Алісу:
— Ти щось розумієш?
Кузина похитала головою:
— Те ж саме я хотіла запитати в тебе.
Частина четверта
ДРУЗІ ТА ВОРОГИ
Розділ 25
— Бачите он ту темну цятку на обрії? — запитав Мілош Вуйко, вказавши вперед, трохи лівіше від курсу корабля.
Джейн, що мала гостріший зір, одразу кивнула. А Кейт, пильніше придивившись, промовив:
— Так, направду. Схоже на цятку бачу.
— Це північний край мису Бок’я, — пояснив Мілош. — Ми наближаємося до ібрійського узбережжя.
Вони втрьох стояли на пів’юті біля лівого борту, тримаючись за високі поручні. Палуба під їхніми ногами ритмічно погойдувалася, за кормою вирувала вода. Розрізаючи спокійну гладінь моря, двомачтовий бриґ „Самотня зоря“ жваво йшов на всіх вітрилах у напрямку південь-південь-захід. Попереду на них чекала Ібрія — єдина романська країна в цьому світі, чудернацький гібрид Іспанії та Румунії…
— Отже, ми скоро будемо в Канабрі? — озвалася Джейн.
— Ще до заходу сонця, пані. Якщо, звичайно, вітер не зміниться.
— А він може змінитися?
— Та наче не повинен, — знизав плечима молодий моряк. — Та хтозна. Зараз погода на морі нестійка. Шкода, що з нами нема Словодана. У нього надзвичайне чуття на погоду.
Кейт зрозумів, що Мілош має на увазі Словодана Вовчека, власника „Самотньої зорі“ і донедавна її капітана. На початку цього року Вовчек отримав під своє командування фреґат „Князь Всевлад“, який майже три місяці тому, разом з іншим кораблем, „Святою Ілоною“, вирушив на пошуки західного морського шляху до Гіндурашу. Члени команди охоче говорили про свого господаря й колишнього капітана. Попри його молодість, вони ставилися до нього з великою повагою, і за три дні плавання Кейт чимало дізнався як про самого Вовчека, так і про всю експедицію в Гіндураш. Слухаючи розповіді моряків, він дивувався, чому Стен, у чиєму розпорядженні було вдосталь досвідчених шкіперів, призначив капітаном „Князя Всевлада“ дев’ятнадцятирічного юнака — хай навіть дуже талановитого. Проте слово „чуття“ розставило все на свої місця. Кейт подумки вилаяв себе за нездогадливість.
— То пан Вовчек провіщати погоду міг? — запитав він.
Мілош Вуйко з обуренням відкинув це припущення:
— Що ви, пане Волш! Провіщають ворожки на базарі. А Словодан не ворожбит. Якби ми покладалися на…
— Хибно, боюсь, ви зрозуміли мене, — урвав його Кейт. — Я погано ще знаю вашу мову і використав, мабуть, слово неправильне. Мав на увазі я не ворожіння, а…
— Вміння передбачати погоду, — прийшла йому на допомогу Джейн.
— Ну, це зовсім інша річ, — сказав Мілош. — Словодан не ворожить, не гадає, він просто знає, яка буде погода. Знає — і квит. Це дар Отця Небесного.