Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— Але ризикувати нею…
— А ризикувати іншими ти готовий? — цього разу Стена урвала вже Маріка. — Без належної підготовки вони неодмінно зазнають невдачі, тоді як наші з Алісою шанси дуже високі. Головне для нас — непомітно втекти з Норвіка. Я певна, що ми це зможемо.
— А як до цього поставиться сама Аліса? — запитав Стоїчков. — І твій батько? Невже ти залишиш його?
Маріка похитала головою:
— В жодному разі. Я переправлю його сюди, і тут він зачекає на наше з Алісою повернення. В його згоді я не сумніваюся. Також не сумніваюсь і в тому, що мій брат прийме мого батька з усією гостинністю, як належить приймати родичів. Адже так?
— Так, звісно… — після короткої паузи промимрив Стен. Маріка не бачила його обличчя, але була певна, що він почервонів.
— Що ж до Аліси, то ми з нею вже обговорювали можливість утечі. Вона від цього не в захваті, проте розуміє, що в очах Послідовників вона одна з нас і що вибору в неї немає. На цьому тижні Аліса вже почала готуватися: частину своїх коштів вона потай переводить на офшорні рахунки, а іншу частину збирається обернути на готівку та цінні папери на пред’явника. Правда, що робити з нерухомістю, вона ще не вирішила. Я ж порадила їй не квапитися.
Про Алісині операції з фінансами Маріка говорила мішаним англо-слованським суржиком, бо в її рідній мові не було відповідних слів. Проте Арпад Савич своїм купецьким нюхом учув, про що йдеться, і попросив розповісти детальніше. Маріка, як могла, пояснила, а відразу після цього між членами ради спалахнула запекла суперечка. Після тривалого й непростого обговорення було вирішено доручити Ендре Міятовичу підібрати кандидатури двох талановитих та надійних юнаків-Конорів, а Зарені Шубич — двох таких самих здібних дівчат, щоб звести їх у дві подружні пари і якнайшвидше розпочати підготовку до життя у світі МакКоїв.
За другою частиною Марічиної пропозиції ніякого рішення ухвалено не було. Стен, Флавіна та тітка Зарена катеґорично заперечували, а часу вже майже не лишалося — наближалася п’ята година ранку за Златоваром. Стоїчков розсудливо запропонував не розглядати це питання, поки не виникнуть ті самі надзвичайні обставини, за яких Маріка з Алісою та батьком більше не зможуть залишатися в Норвіку. Він чудово розумів, що тоді і Стен, і Флавіан, і княгиня заспівають іншої пісеньки, а якщо й проголосують проти, то однаково скоряться волі більшості.
Потім Рада перейшла до обговорення ситуації в Златоварі, але невдовзі Стена викликав Міх Чірич. Нічого надважливого, втім, не сталося — просто до маєтку Буковича прибуло кілька загонів, зібраних місцевими жупанами, що вирішили підтримати противників узурпатора, проте присутність Стена, як очільника війська, була необхідна. Разом зі Стеном пішов і Дражен Івашко, щоб закінчити свою розповідь про останні столичні новини. Маріка лише встигла поцілувати брата на прощання і коротко домовитися з ним про наступну зустріч через три тутешні дні, коли армія проходитиме повз невеличке містечко, де мешкає родина Конорів.
Після цього Анте Стоїчков оголосив збори закритими, і члени Ради почали розходитися. Флавіан попросив Маріку затриматись, і вона погодилася. Княгиня Зарена також зволікала, явно збираючись поговорити з небогою, але Стоїчков підхопив її під руку й повів до порталу, сказавши на ходу Маріці:
— Коли прокинешся, будь ласка, дай знати.
— Неодмінно, — відповіла вона. (Голова Ради щодня заходив до Маріки в гості й по дві-три години проводив у її та Алісиному товаристві, прагнучи якомога більше дізнатися про новий світ. Друге місце з частоти відвідин Норвіка поділяли Міятович та княгиня Зарена.) — Завжди рада вас бачити, пане Стоїчков. І на тебе чекаю, тітонько.
Нарешті Маріка та Флавіан залишились у Залі вдвох.
— Маріко, — невпевнено почав він, — я хочу дещо з’ясувати. Ти погодилася вийти за мене, але не сказала, коли це станеться.
— Боюся, не скоро, Флавіане. Ти ж сам розумієш, що зараз не час. Поки моє місце там, а твоє — тут. Ситуація може скластися так, що мені доведеться зникнути на кілька місяців, щоб самій спорудити портал. А як твоя дружина, королева Ібрії, я не зможу так учинити.
— Ми ще не вирішили…
— Обставини вирішують за нас, зрозумій. Ти ж знаєш, що таке необхідність, ти — король. І мене дуже засмутило, коли ти підтримав Стена та тітку Зарену, замість підтримати мене — свою майбутню жінку. Виходить, ти не лише не зважаєш на здоровий глузд, ти також не зважаєш на мою думку.