Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
Флавіан зніяковів.
— Я ж хотів якнайкраще…
— Для себе, — відрізала Маріка. — Але не для всіх нас, не для всього нашого роду. Спершу ти говорив такі гарні, такі правильні слова, а потім виявилося, що ладен поставити під загрозу всю нашу справу задля того, щоб на півроку раніше затягти мене до свого ліжка.
— Що ти кажеш, Маріко?! — Флавіан був шокований. — Як ти можеш?
— А хіба не так? Хіба не тому ти заперечував? Ти відразу збагнув, що це означає відтермінування нашого весілля, і тому виступив проти. Ти ще не став моїм чоловіком, а вже пориваєшся вирішувати за мене. Крім того, ти не довіряєш мені. Скільки разів і я, і Стен запевняли тебе, що тієї ночі я не вчинила нічого вартого осуду, що й іншими ночами, залишаючи Мишковар, я не займалася розпустою. Проте ти не вірив, вимагав доказів, тобі мало було мого слова. А мені це геть не подобається.
— Я дуже шкодую, Маріко, — сказав Флавіан. — І я вже просив у тебе пробачення. Це правда — я мусив повірити тобі на слово, мусив покладатися на твою порядність. Але й ти зрозумій мене. Що я мав думати про твою потаємність, про твоє вперте небажання відкритися мені? Ти вимагаєш від мене беззастережної довіри — а сама? Невже наше кохання…
— Стривай, Флавіане! — швидко зупинила його Маріка. — Не треба приплітати сюди наше кохання, бо його не існує. Насправді є лише твоє кохання до мене — і ти добре це знаєш. Я ніколи не давала тобі підстав вважати, що кохаю тебе, ти давно з цим примирився і готовий був задовольнитися моєю дружбою та симпатією. Сьогодні я погодилася стати твоєю жінкою, я йду за тебе незайманою і даю слово, що ти будеш моїм єдиним чоловіком, аж поки смерть роз’єднає нас. Проте мої почуття до тебе зовсім не змінилися. Кохання в них як не було, так і немає.
— А може, ще з’явиться? — несміливо припустив Флавіан.
— Я цього не виключаю, — відповіла Маріка з сумнівом. — Але й нічого не обіцяю, не хочу давати тобі марних сподівань. Я знаю тебе змалку, ти віддавна добивався моєї руки, і якби я могла покохати тебе, то вже покохала б. А так — надій дуже мало. Якщо тобі потрібна любляча дружина, то, мабуть, варто забути про мене й пошукати собі іншу наречену.
Флавіан похитав головою:
— Ні, Маріко, мені потрібна ти. Лише ти одна. І я вірю, що зможу заслужити твоє кохання.
Маріка нічого не відповіла, бо не було чого відповідати. Флавіанове бажання одружитися з нею було незламним, і навіть її жорстокі слова нітрохи не похитнули його рішучості. То, може, просто зараз сказати йому про Алісу — щоб остаточно розставити всі крапки над „і“ в їхньому майбутньому подружньому житті? Але ні, ще зарано. Спершу Флавіан має познайомитися з Алісою, бажано, потоваришувати з нею — і тоді йому важче буде почувати до неї неприязнь…
— Ну, гаразд, — сказала Маріка. — Мені вже час іти.
— А коли ти запросиш мене в гості? — запитав Флавіан. — Здається, я чи не єдиний з Ради, хто ще не був у тебе.
— Ти перебільшуєш. З дванадцяти там було лише шестеро.
— Але ж я для тебе не найостанніший з дванадцяти?
— Звісно, не останній.
— То коли? Можна зараз?
— Ні, зараз у нас ніч. — Маріка трохи покривила душею: там був лише вечір, просто сьогодні їй не хотілося приймати ніяких гостей, а тим більше Флавіана. — Ти зможеш звільнитися після обіду?
— Якусь годинку знайду.
— Тоді ласкаво прошу. Аліса буде рада познайомитися з тобою.
— Я теж буду радий, — сказав Флавіан.
— От і домовилися, — сказала Маріка. — Ну то що, прощаймося?
Він зітхнув і промовив:
— Добраніч, Маріко.
— До побачення, Флавіане.
Розділ 24
Коли Флавіан залишив Залу, Маріка обрала „нитку“, що вела до її нового порталу, і почала встановлювати з’єднання. А водночас надіслала вздовж „нитки“ виклик.
„Чую, дорогенька, чую,“ — долинула дуже слабка, та все ж розбірлива відповідь від Аліси. — „Я зараз на кухні, захотіла перехопити чогось перед сном. Ти вже повернулася?“
„Якраз повертаюся,“ — відповіла Маріка. — „До речі, вітаю. Ти вперше почула мене з кухні.“
„Ага, класно!“ — сказала Аліса, яка лише щойно це збагнула. — „Проґресую… Тобі принести щось поїсти?“
„Ні, дякую.“ — З’єднання порталів було вже встановлено. — „Я не голодна.“
„Ну, як хочеш.“
Завершивши розмову з кузиною, Маріка ступила під осяйну золоту арку. Тієї ж миті в неї промайнула якась думка, що дивним чином пов’язувала портали з останніми Алісиними словами. Ця думка була надзвичайно цікава і, схоже, обіцяла нове відкриття, але була така швидкоплинна, що Маріка не встигла за неї вхопитися. Опинившись у зачиненій шафі, вона кілька секунд простояла нерухомо, в намаганні згадати, що її так заінтриґувало. Проте марно — мить осяяння не поверталася. Лише одне Маріка знала напевно: той здогад не викликав у неї ні найменшого почуття небезпеки, він не мав жодного відношення до Послідовників, а стосувався особливостей функціонування порталів…