Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— Я знаю, Кейте. Знаю, що мені буде важко. Знаю, що нарікатиму, скаржитимусь, вередуватиму. Проте я не згодна, що не зможу нормально тут жити. Інші люди можуть — і я зможу. Я докладу всіх зусиль, щоб пристосуватися до тутешніх умов, звикнути до тутешнього побуту, змиритися з тутешніми порядками. Звичайно, ти маєш рацію: я теплична квіточка, і мені багато чого бракуватиме. Та все одно тут буде краще, ніж у нашому світі, де нам доведеться весь час переховуватись… а врешті-решт нас таки знайдуть. Ми з тобою кепські конспіратори, погодься.
— Це правда, — неохоче визнав Кейт. — Але я певен, що…
Він замовк, не закінчивши своєї думки, бо побачив, як по трапу на пів’ют підіймається чепурно вдягнений юнак сімнадцяти чи вісімнадцяти років — високий, темноволосий, з пронизливими синіми очима, які дивовижно контрастували з його оливковою шкірою. Це був їхній супутник у морській подорожі, ібрійський шляхтич домул Октавіан Марку Траяну. (Перфікс „домул“ приблизно відповідав слованському „ґазда“ або англійському „сер“, а наявність двох власних імен указувала на приналежність до середнього прошарку аристократії. Як уже знав Кейт, в Ібрії не було спеціальних шляхетських титулів, на зразок баронів, графів та герцогів, зате існувала ієрархія за кількістю власних імен — одного, двох або трьох. Право носити два чи три імені було спадковим і надавалося королем.) Октавіан мешкав у столиці Ібрії й обіймав при королівському дворі якусь посаду — мабуть, незначну, оскільки подорожував з невеликим почтом, що складався лише з трьох слуг. До Мишковича він їздив за нареченою і тепер віз додому молоду дружину Боженку.
Знайомство Кейта та Джейн з Траяну не можна було назвати приємним. Октавіан був щиро переконаний, що найкраща каюта на кораблі мала належати йому з Боженкою, і навіть слухати не хотів пояснення капітана, що ця каюта вже зайнята. Кейт заплатив за подорож на „Самотній зорі“ ще напередодні, а подружжя Траяну з’явилося чи не в останню мить — вони банально проспали відплиття свого корабля і мусили шукати місце на іншому. Надане їм приміщення майже не відрізнялося за розмірами й оздобленням, хіба що каюта Кейта і Джейн знаходилася поруч із капітанською, тому отримати її було для Октавіана питанням не так зручності, як престижу. Кейт не бажав сваритися з супутником, тому запропонував помінятися каютами, але тут капітан пішов на принцип і оголосив, що ніякого обміну не буде, а все залишиться, як він сказав.
Октавіанові довелося змиритися зі своєю поразкою, і весь перший день він вовком позирав на Кейта, ніби той завдав йому смертельної образи. Проте надвечір з’ясувалося, що Джейн не гаяла марно часу і встигла потоваришувати з Боженкою. Невідомо, що відбулося між молодим подружжям уночі, але наступного ранку Октавіан Траяну сам підійшов до Кейта і Джейн, вибачився перед ними за свою нестриманість і попросив забути про вчорашній інцидент. Вони відповіли, що вже забули, а відтак між обома парами запанували мир та злагода. Дізнавшись, що його нові знайомі також збираються до Паланти, Октавіан запропонував їхати разом — як виявилося, в Канабрі на подружжя Траяну чекав невеличкий озброєний загін, що мав супроводжувати їх у дорозі. Кейт і Джейн радо пристали на цю пропозицію, яка була для них справжнім подарунком долі. Тепер вони могли більш-менш спокійно дивитися в найближче майбутнє і не думати про те, як їм безпечно дістатися до ібрійської столиці.
Піднявшись на пів’ют, Октавіан Траяну ґалантно вклонився Джейн, дарма що вони бачилися лише годину тому. А Джейн, за тутешнім звичаєм, відповіла йому повільним кивком голови, після чого приязно всміхнулася й запитала:
— Де ж це ви загубили свою чарівну дружину, домуле Октавіане?
— Боженка скоро приєднається до нас, — сказав він. — Саме зараз вона вдягає вечірню сукню.
— Ох! — вигукнула Джейн. — Дякую, що нагадали. Вже й справді час перевдягтися.
Перепросивши Траяну й лукаво підморгнувши Кейтові, вона залишила їх і пішла до каюти. Заприязнившись із Боженкою, справжньою місцевою шляхтянкою, Джейн, за її прикладом, стала по двічі на день міняти одіж — опівдні і близько п’ятої вечора. Як підрахував Кейт, сестра вже встигла продемонструвати команді корабля сім різних суконь, а зараз настала черга восьмої.