Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— І з ним ви завжди уникали шторму? — запитала Джейн.
— Часто, але не завжди. Іноді не встигали, якщо були дуже далеко від берега, а шторм наближався швидко. Проте зі Словоданом нам ніякі бурі не були страшні. Він так майстерно керує кораблем… — Мілош цокнув язиком і похитав головою. — Та що й казати! Якось біля берегів Цорніки нас наздогнала жахлива буря, хвилі жбурляли корабель, мов тріску, не було видно нічогісінько, а все узбережжя було всіяне рифами. Ми вже приготувалися до смерті, але Словодану таки вдалося провести корабель між рифів у спокійну бухту. Наступного ранку, коли буря вщухла, ми побачили, що прохід у ту бухту достобіса вузький, заледве два корпуси завширшки. Отакий наш Словодан! Заздрісники кажуть, що він просто фартовий і колись його фарт закінчиться. Але на те вони й заздрісники. Словоданова майстерність їм спокою не дає.
— Це, либонь, є родинне в нього, — припустив Кейт.
— Атож, — підтвердив Мілош. — Словоданів батько теж був гарним моряком.
— А брати?
— Братів він не має. Зате є дві сестри і чи то четверо, чи то п’ятеро племінників. Двоє старших уже плавають юнгами.
— Тут? На цьому кораблі?
— Ні, на іншому. Почали вони з нами, але поводилися дуже зарозуміло, вважали, що раз капітан їхній дядько, то й ставлення до них має бути особливим. Тож Словодан недовго з ними панькався й віддав обох на інший корабель, до капітана, відомого своєю суворістю. А загалом, вони славні хлопчаки, розумні та меткі. Тільки от зависокої думки про себе.
„Воно й зрозуміло,“ — подумав Кейт.
Вони ще трохи поговорили, потім Мілош Вуйко пішов за своїми справами. Кейт і Джейн залишилися на пів’юті вдвох.
— Ти думаєш про те, що й я? — запитала Джейн.
Кейт кивнув:
— Схоже, ми знайшли мишковицьких Конорів… От чорт! — спересердя вилаявся він. — Я мусив одразу здогадатися, що Стен не міг не відрядити в таку важливу експедицію свою людину. Варто було побалакати з моряками в порту — і ми б запідозрили Вовчека.
— То що нам робити? — запитала сестра. — Повернемося назад?
— Навіть не знаю… А ти що думаєш?
— Теж не знаю. З одного боку, на зворотний шлях ми витратимо три дні, тоді як поїздка з Канабри до Паланти займе вдвічі більше часу. З іншого ж, повертатися — погана прикмета. Крім того, ми лише підозрюємо, що Вовчек є Конором, а про Флавіана знаємо напевно.
— Та й що для нас зайві три дні? — замислено мовив Кейт. — По-моєму, це вже не має значення.
— А суша надійніша за море, — підхопила Джейн. — Хоча не скажу, що нам було погано на кораблі. Чи нудно.
Зустрівшись поглядами, вони всміхнулись одне одному. Всупереч Кейтовим побоюванням, ні він, ні сестра не страждали на морську хворобу, а умови життя на кораблі виявились доволі пристойними. Одразу відчувалося, що це купецький корабель, на якому плавав сам господар. Оскільки Кейт щедро заплатив за проїзд, капітан надав у їхнє розпорядження найкращу каюту, всі члени команди ставилися до них ввічливо, а корабельний кухар навіть окремо готував для них їжу — як, власне, і ще для однієї пари знатних пасажирів. Щоправда, каюта була не дуже просторою, зате чистою та охайною і, головне, з м’яким ліжком. Та й їхні слуги, Ярусь з Елішкою, влаштувалися непогано.
— Знаєш, — промовила Джейн, торкнувшись долонею до братової щоки, — я назавжди запам’ятаю цю подорож. Адже зараз у нас медовий місяць.
Кейт тихо застогнав.
— Боже! — прошепотів він з мукою в голосі. — Що ми робимо?…
— Ми кохаємо одне одного, — сказала Джейн. — А кохання не визнає негативних характеристик. Якщо воно справжнє, то за визначенням чисте й прекрасне. Відкинь свої комплекси. Будь таким самим щасливим, як я. Коли люблять, про гріх не думають.
— Ох, Джейн!… Ти занадто прямолінійна. Зрозумій, що можна любити по-різному. Любити сестру не гріх. Але гріх любити її як жінку.
— А ти любиш мене? — уже вкотре за ці дні запитала вона. — Любиш як жінку?
Кейт важко зітхнув:
— Так, Джейн. Я люблю тебе як жінку.
— І ти щасливий зі мною?
— Так, щасливий. Мені гірко, мені боляче, мені соромно… Але я щасливий з тобою.
„Господи,“ — подумав він. — „Господи, якщо ти є, прости мене грішного…“
Кейт розумів, що втрапив у пастку, і не бачив з неї виходу. Він намагався розібратися в своїх почуттях, але чимраз дужче заплутувався в них. Він і далі любив Маріку, любив палко і безнадійно… а разом з тим любив Джейн — і як сестру, і як жінку…