Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Події останніх років у близькому європейському оточенні виявили, що масштаби викликів зі Сходу були недооцінені, а започаткована ЄС політика сусідства — недостатньо продуманою, не підкріпленою відповідними ресурсами і фактично зазнала фіаско. Ситуація ще більше загострилася внаслідок деструктивної політики Кремля з його геополітичними амбіціями та спробами розхитати європейську єдність.
Ще одним важливим напрямом зовнішньополітичної експансії Кремля є намагання створити альтернативні західним міждержавні об’єднання.
У цьому процесі Росія передусім робить ставку на розвиток стосунків із КНР та закріплення своїх позицій у країнах т.зв. пострадянського простору, результатом чого є розвиток таких об’єднань, як: Шанхайська організація співробітництва; Євразійський економічний союз (ЄАЕС); БРІКС; Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ). Розвивається співробітництво з Асоціацією держав Південно-Східної Азії (Association of Southeast Asian Nations, ASEAN). Аби відігравати більшу роль на Близькому Сході, РФ також намагається сформувати т.зв. малий трикутник (Росія — Іран — Туреччина)[21].
6.3. Жорстке домінування РФ на пострадянському просторі
Основним напрямом посилення впливу РФ на пострадянському просторі (в умовах скорочення власних, передусім фінансових, ресурсів) стало проведення Москвою жорсткішої політики щодо сусідніх країн та використання для цього відповідних засобів економічного, військового та дипломатичного тиску.
Розпад Радянського Союзу зумовив кардинальні політичні та соціально-економічні перетворення на Євразійському континенті, що, за висловом Ф. Фукуями, мало стати «кінцем історії» — з огляду на неминучість конституювання демократичних режимів та консолідації посткомуністичних суспільств на основі демократичних цінностей.
За чверть століття політичний транзит на пострадянському просторі демонструє, з одного боку, переважання авторитарних тенденцій з елементами декларативної демократії, а з іншого — прогресуюче посилення агресивності російських інтеграційних проектів. Утвердження в Російській Федерації авторитарної моделі влади спрямоване на реалізацію двох стратегічних цілей: внутрішньої — політичної інтеграції й нівелювання відцентрових тенденцій, та зовнішньої — створення умов для реінтеграції пострадянського простору та римейку радянського проекту.
Зокрема в посланні президента Росії В. Путіна Федеральним зборам РФ 2005 р. зазначається, що «крах Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою століття… Епідемія розпаду до того ж перекинулася на саму Росію»[22].
Для реалізації своєї політики РФ намагається долучити та використати інші країни, насамперед ті, які значною мірою знаходяться в політичній та економічній залежності від неї. До таких держав належать передусім учасники міжнародних політичних, економічних чи військових об’єднань на пострадянському просторі, в яких Росія відіграє провідну роль.
Окрім того, метою російської політики є закріплення в державах пострадянського табору «фасадних демократій», «формальних демократій», «електоральних демократій», «напівдемократій» і формування в них «стабільних», «прогнозованих» та лояльних до Росії «режимів домінуючої влади» (dominant-power politics)[23], напівавторитарних режимів. Натомість у тих країнах, де підтверджується теорія демократичного транзиту, дії Росії спрямовані на створення зон заморожених територіальних конфліктів та організацію «керованого хаосу».
У реалізації своєї політики на пострадянському просторі РФ також активно використовує невизнані державні утворення, зокрема Абхазію, Південну Осетію, Придністров’я. Вплив на держави пострадянського регіону здійснюється методами економічного, політичного та військового тиску.
Основним важелем економічного тиску є ціни на енергоносії, насамперед на газ. Військовий тиск здійснюється шляхом створення нових військових баз, збільшення військового контингенту, а також постачання озброєння та військової техніки.
Донедавна Росія активно використовувала економічні засоби закріплення своєї домінуючої ролі на пострадянському просторі шляхом створення міжнародних економічних об’єднань, де вона могла відігравати провідну роль через наявність переваг у природних ресурсах, об’ємного внутрішнього споживчого ринку та вигідного транзитного розташування.