Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.

У цій ситуації переговори польського підпілля із радянським керівництвом були заздалегідь приречені на провал. Останнє під час зустрічей зводило внесок АК у боротьбі проти німців до мінімуму та наголошували на необхідності змиритися з тим, що Львів увійде до складу СРСР. Для польського підпілля в них була лише одна пропозиція — вступати до підрозділів Війська Польського, підпорядкованих ПКНВ. 31 липня 1944 року полковник Філіпковський за схваленням окружного представника уряду, виїхав із кількома офіцерами на переговори щодо цього питання з генералом Міхалом Жимерським до Житомира. Схоже, львівське підпілля було, може, й готове піти на певні поступки комуністичному владному угрупованню, якби комуністи погодилися на формування у складі армії Берлінґа окремої Львівської дивізії. Звісно, для радянського керівництва це було неприйнятно. Увечері 31 липня, незабаром після вильоту Філіпковського, офіцерів Львівської Округи АК викликали на розмову на 21-шу годину до будинку штабу по вулиці Кохановського (тепер Левицького), 27, де нібито мало йтися про питання формування дивізії АК. Зустріч виявилася пасткою. У штабі були арештовані від двадцяти п’яти до тридцяти офіцерів, а відтак у приміщенні влаштовано «казан», у якому наступного дня було затримано ще сорок вісім осіб. Ув’язнено також причетних до Представництва Уряду. Самого окружного представника Адама Островського доправили до в’язниці в Любліні, де його хутко переконали публічно підтримати ПКНВ. У ніч проти 3 серпня 1944 року радянські спецслужби арештували в Житомирі полковника Філіпковського та супроводжуючих його офіцерів. Полковника звільнили допіру в 1947 році, — він повернувся до Польщі, проте через три роки помер, виснажений у неволі. То був лише початок влаштованого НКВС «полювання» на вояків АК, яке провадили на всіх територіях, зайнятих Червоною Армією.